Розділ 26

Айрелла

Після насиченого дня в Академії ми з Аядою вирішили прогулятися містом. Я написала Рейгару, що сьогодні не піду в закриту секцію, натомість він сказав, що йому теж потрібно вирватися в Ауріган, і, скоріш за все, на вихідних ми теж не побачимося.

Сонце вже хилилося до горизонту, а вузькі вулиці міста навколо Академії заливалися теплим золотистим світлом. Тут завжди було жваво: маленькі крамнички, запахи випічки та спецій і люди, які насолоджувалися вечірньою прогулянкою. Нам теж треба було відволіктися від навчання.

— Я так рада, що ми вирвалися, — сказала Аяда, зітхнувши. — Сьогоднішні заняття висмоктали з мене всі сили.

— Оо, з мене теж. — усміхнулася я, дивлячись на неї. — Мозок просто кипить від усіх тих заклинань і теорій. Пора трохи відпочити.

Ми прогулювалися вуличками, насолоджуючись прохолодою вечора, аж поки Аяда не побачила магазин одягу.

— Ходімо, — потягнула мене, — приміряємо нові сукні, а може й ще щось…  для твого дракона прикупимо — пограла бровами вовчиця.

— Але ж це жіночий магазин. — зауважила я.

— Ну-у, — простягла Аяда, — і в жіночому можна знайти подаруночки для свого чоловіка, якщо ти розумієш про що я. — Хитро усміхнулася перевертниця.

— Ой, та ну тебе… — відчула, що щоки запалали і стишила голос. — Ми тільки цілувалися і ще не…

— Гаразд, гаразд, я зрозуміла, не треба так червоніти.

Я перебирала одяг, але так нічого підхожого собі не знайшла. Натомість Аяда побігла приміряти сукню.

— Ну як тобі? — вийшла з приміряльні та покрутилася навколо своєї осі вовчиця.

На ній була чорна шкіряна сукня по фігурі, а пишна спідниця до колін гарно підкреслювала округлі стегна та стрункі ноги Аяди.

— Ти цукерочка. Твій Астар буде в захваті.

— Ох, Астар, — зітхнула Аяда. — Ти нічого не купуєш? — зʼїхала з теми подруга.

— Щось нічого не прийшлося до смаку, ходімо далі.

Коли ми вийшли з магазину, Аяда хитро глянула на мене.

— Ну і як там справи з твоїм драконом? — підколола вона, не приховуючи цікавості. — Рейгар поводиться як справжній захисник чи все ще іноді викликає у тебе бажання кинути в нього чимось?

Я засміялася і похитала головою. Аяда, як завжди у своєму репертуарі.

— Він і справді дуже турботливий, — зізналася я. — Але іноді він настільки впевнений у своїх рішеннях, що мене це трохи бісить. Хоча… — я на секунду замовкла, згадавши, як танула в його обіймах після останнього заняття, — він завжди знаходить спосіб мене заспокоїти. І тоді всі роздратування просто випаровуються.

— Ага, я так і знала! — засміялася Аяда. — Дракони... завжди такі власники. Але, схоже, тобі пощастило.

— Так, я кохаю його, а він кохає мене.

Аяда зітхнула й знову сумно усміхнулася.

— То ти розкажеш мені, що там з Астаром?

— А що з ним, нормально все. Я ж вже казала, що вирішили зустрічатися і все таке. Ми просто приємно проводимо час, і він, і я знаємо, що це не на все життя. Він непоганий, турботливий, цікавий співрозмовник і цілується гарно. — Засміялася Аяда.

— А ви тільки цілувалися? — понизила я голос, сподіваючись, що подруга зрозуміє мої натяки.

— Так, — ствердно хитнула головою вовчиця, — я ще не настільки втратила віру, що знайду свого шинталь, тож лягати в ліжко до першого зустрічного не планую. — Трохи обурено сказала Аяда.

Я ж, в свою чергу, розказала, яку дурницю недавно утнула, але не розкриваючи справжніх причин.

— Ну ти даєш. А Рейгар молодець, не кожен стане відговорювати дівчину, якщо вона сама кидається на нього. — Усміхнулася вовчиця. — Але знаєш, що мене більше турбує?

— Що?

— Мені здається… — вагаючись почала Аяда, — що хтось слідкує за мною. Останнім часом я помітила дивні погляди в Академії. Може, я себе накручую, але відчуваю, що щось не так.

Я на мить замовкла, переварюючи її слова. Мене охопило легке занепокоєння.

— Ти не думаєш, що це може бути щось серйозне? — запитала я, розуміючи, що ми не можемо ігнорувати її відчуття.

— Не знаю, — зітхнула Аяда. — Можливо, це просто мої переживання. Але зараз... я просто хочу трохи розслабитися і не думати про це.

Я переживала за подругу, у світлі тих видінь, що посилав Гримуар, сподівалася, що її це не торкнеться і вона в безпеці. Потрібно розповісти Рейгару.

Кивнула, розуміючи, що ми обоє потребували цієї перерви.

— Тоді забудьмо про все це сьогодні, — промовила я, взявши її за руку. — Як щодо того, щоб піти і купити собі якусь прикрасу або що? Ти ж знаєш, як ці дрібнички підіймають настрій.

Обійшовши ще пару крамничок, ми з Аядою купили прикраси: вона брошку у вигляді вовка, а я — браслет, з маленькими золотими листочками, що ніжно мерехтіли на сонці.

Ми продовжували гуляти, милуючись вечірнім містом, і цей момент дав мені змогу відпочити від усіх занепокоєнь, які нагромаджувалися останнім часом. Інколи просто необхідно втекти від реальності, навіть якщо вона чекає за рогом.

Рейгар

Айрі написала, що хотіла провести час з подругою, а мені повідомили, що виникли проблеми з моїм замовленням. Погано, адже я думав, що вже вручу Айрі подарунок і додатково захищу від Гримуару.

Я відкрив портал і опинився в Пірінарі — місті, що розташоване на вершинах вулканічних гір, де повітря насичене вогнем та магією. Пірінар є осередком влади та сили драконів, його архітектура нагадує про давні часи й велику мудрість.

Пройшовшись вуличками столиці, я завернув до майстерні мого давнього знайомого Ренара Моркена — одного з найкращих артефакторів сучасності.

Штовхнув двері і опинився всередині. Мій прихід супроводжував дзвіночок, що висів на дверях і розливався дзенькотом, сповіщаючи хазяїна, що в його володіннях гості.

— Рейгаре, привіт! — почув я голос Ренара. Він підійшов до мене, витираючи руки ганчіркою. — Дякую, що зайшов.