Розділ 24

Рейгар

Із самого ранку перенісся до Академії, щоби поговорити з Іріаном. Якщо в закритій секції ми нічого не знайдемо, то доведеться навідатися в домашню бібліотеку. Батько був колекціонером і в нього були рідкісні видання. А ще, це прекрасна нагода познайомити мою істару з батьками. З її то я вже знайомий. Усміхнувся і відчинив двері в приймальню. Гм, дивно, нікого не було. Напевно Ліна десь вийшла.

Пройшов до кабінету Іріана й постукав у двері. Відповіді не було, але двері трохи прочинилися. Зайшов, проте й тут нікого не застав.

Гаразд, почекаю. Опустився на стілець і блукав очима по кабінету. Проте мої думки знову і знову поверталися до Айрелли, темного артефакту і способівйого позбавитися.

Різкий звук грюкання дверей вивів мене із задуми.

Іріан увірвався до кабінету. Двері, якими він грюкнув, досі вібрували. Ректор виглядав… не так, як завжди. Якийсь розкуйовджений, злий. Здавалося, що він ледь стримує оберт.

— З тобою все гаразд? — запитав, підводячись.

Іріан здригнувся і помітив мене.

— О, Рейгаре! Що ти тут робиш? — його голос був бадьорий, але злегка нервовий.

— Прийшов поговорити. У мене є до тебе важливе прохання, — відповів я, але його очі вже ковзнули вбік, і він виглядав так, ніби не чув моїх слів.

— Важливе? — він на мить зупинився, а потім відмахнувся рукою. — Гаразд, тільки швидко, у мене багато справ. — Він пройшов і сів за стіл. Його руки потягнулися до стосу паперів. Він їх узяв, потім переклав на інший бік. Знову підняв.

— Ти в порядку? — я не міг не запитати. Його поведінка була надто дивною.

— У порядку? Звісно, що в порядку! — він тихо засміявся, але сміх був нервовий, ніби він намагався переконати себе, а не мене. — Просто трохи стресу. Знаєш, звичайні адміністративні справи… не звертай уваги.

Гм, гаразд. Я хотів йому розповісти про Чорний Гримуар і видіння Айрелли, але вирішив, що ще поспостерігаю за Іріаном. Я завжди вважав його другом і довіряв йому, але сьогодні… щось мене насторожувало і я вирішив поки зберегти нашу з Айрі таємницю.

— Мені треба дещо подивитися в закритій секції бібліотеки, — почав я і подивився на Іріана.

— Що? У бібліотеці… ну то дивися, — розгублено сказав ректор, його думки явно були не тут.

— Іріане, мені потрібен допуск.

— Допуск… допуск. Куди? — він кліпнув та подивився на мене.

— В закриту секцію бібліотеки, — ще раз проговорив я.

— А… так. — Він порився в столі, дістав кристал, покрутив його в руках. — Давай руку.

Простягнув руку і він поставив мені тимчасову мітку, даючи доступ до закритої секції.

— Мітка дійсна один місяць, а зараз вибач, у мене багато справ.

— Іріане, ти не хочеш нічого мені сказати? — пронизливо я глянув на нього.

— Ні. Ви вільні, ліре дʼАррелю. — надто офіційно виставив мене Іріан.

— Гм, навіть так. Ну що ж, до побачення, ліре келʼБлудроне. Дякую за доступ, — розвернувся і покинув кабінет.

Ніяк не міг второпати, що сталося з Іріаном і чому він так дивно поводиться.

Айрелла

Прокинулася з якоюсь тривогою на серці, але до ладу не могла згадати, що мені снилося.

Швидко вмилася, склала речі та вийшла з кімнати. Двері Аяди були прочинені, і я заглянула до неї.

— Привіт. Ти вже зібралася?

Аяда крутилася перед дзеркалом, наносячи блиск для губ і поправляючи зачіску.

— Угу, майже.

— Де ти пропадаєш останнім часом? — запитала я, спираючись на одвірок.

— Ой, хто б казав, подруго! — глипнула на мене Аяда. — Я готова, ходімо.

Ми вийшли з кімнати, і я взяла під руку Аяду.

— Ти щось приховуєш від мене?

— Ой, та нема чого приховувати, — відмахнулася Аяда. — Купа завдань, тренувань, усе як зазвичай. Це ж ти в нас із красенем куратором пропадаєш, — підморгнула Аяда.

Я відвела погляд, а потім знітившись відповіла:

— Ми займаємося додатково.

— Так, так, — усміхнулася Аяда і знову підморгнула, — знаю я такі заняття.

— Але ми дійсно займаємося! — вигукнула я. А потім стишила голос і продовжила: — І цілуємося. Аядо, він мене з розуму зводить своїми поцілунками.

— Моя дівчинка закохалася, — простягнула, усміхаючись вовчиця.

— Так, і почуваю себе чудово поруч із ним, — розтягла губи в мрійливій усмішці.

За балачками незчулася, як дійшли до їдальні.

Узяла собі каву з круасаном, зернову кашу та сіла за столик, Аяда сіла навпроти з повною тацею їжі. Тільки почали їсти, як над головами пролунало:

— Привіт красуні, не проти, якщо ми доєднаємося до вас.

Над нами стояли усміхалися два демони — Дрейк та Астар. Знову. Відкрила рота, щоб заперечити, як раптом Аяда промовила:

— Звісно. Астаре сідай поруч, — і вовчиця мило усміхнулася йому.

Я вирячилася на неї і очима намагалася запитати, що вона творить.

Астар сів біля Аяди, а Дрейк розмістився поруч зі мною.

— Привіт, — промовив демон.

Я зло зиркнула на нього і пробубніла вітання у відповідь. Мені було некомфортно з ним сидіти, досі памʼятала, як він відкрито фліртував зі мною і наполягав на зустрічі.

— Не переживай, я все зрозумів і більше не буду підбивати клинці до тебе, — засміявся демон. — Пропоную дружбу, — і простяг руку, долонею вгору.

Трохи повагавшись, простягла свою і ми потисли руки.

— Гаразд, але тільки дружбу, — промовила я і повернулася до сніданку.

Аяда відкрито фліртувала з Астаром і сміялася з його жартів. Раптом повз нас пронісся злий, як сто чортів, ректор. Гм, що це з ним?

Ми закінчили сніданок і всі разом вийшли з їдальні, прямуючи на пару. Сьогодні першим заняттям була бойова магія.

У роздягальні я потягла Аяду в затишний куточок і накинулася на неї з питаннями:

— Гей, подруго, що це було? Ти чого з демоном фліртуєш?

— А, що? — знизала плечима Аяда. — Він симпатичний, дітей у нас не вийде, але ж ніхто не забороняє нам гарно проводити час, поки він не знайде свою обрану.