Розділ 22

Айрелла

Я стояла й дивилася на себе в дзеркало. Звідти на мене дивилася гарна молода дівчина з блиском в очах і усмішкою на пів обличчя. Сукня ніжного блакитного кольору струменіла по тілу, мʼяко облягаючи груди та талію. Багатошарова легка спідниця, з напівпрозорої тканини, розширялася донизу. По подолу багряною ниткою йшла вишивка, що нагадувала сполохи вогню. У День Рівноваги заведено одягатися в колір своєї панівної стихії.

У двері постукали, і я затримала подих.

«Напевно, це Рейгар», — промайнуло в думках. Сьогодні, як виняток, хлопці могли завітати в наше крило за своїми супутницями.

Я підійшла до дверей і відчинила їх, тамуючи хвилювання.

На порозі стояв Рейгар, ошатно вбраний у темно-червоний, майже бордовий камзол та такого ж кольору штани. З-під камзола виглядала біла сорочка. На ногах виблискували чорні черевики. У руках він тримав букет айрісів.

— Привіт. Ти такий гарний, — усміхнулася я, запрошуючи його в кімнату.

— Привіт, моя кохана істаро. Це ти гарна, — він притягнув мене в обійми й ніжно поцілував. Серце знову заходилося в грудях, а по венах розливалося тепло. Цікаво, я колись перестану на нього так гостро реагувати.

— Це тобі, — заледве відірвавшись від моїх губ, хрипко промовив Рейгар та простягнув квіти.

— Дякую. Я теж маю для тебе подарунок, — промовила я, трохи хвилюючись.

Поставила квіти у вазу і витягла із шухляди коробочку із запонками.

— Подарунок? — здивувався Рейгар. — Неочікувано. Ти не зобов’язана робити мені подарунки, тільки тому, що їх роблю тобі я.

— Це не тільки тому… Я хотіла… хотіла, щоб у тебе було нагадування про мене, — вимовила я трохи затинаючись і простягла коробочку.

Рейгар одразу заглянув всередину.

— Дуже гарні запонки. Дякую, — притягнув мене в обійми й поцілував спочатку ніжно, а потім поглибив поцілунок. Було враження, ніби він пив мій подих, як подорожній у спекотний день, а я танула від відчуттів, мов крига на сонці.

Не знаю, скільки ми цілувалися, але коли Рейгар відсторонився, серце калатало в грудях і подих перехоплювало.

— М-м-м, моя спокуса. Так би й цілував тебе, — пригорнув мене мій дракон і поклав підборіддя на мою маківку. — Нам уже час. Скоро розпочнеться свято. А мені необхідно ще дещо зробити.

Рейгар відкрив коробочку із запонками й надів їх замість тих, що були на манжетах сорочки. Мені було надзвичайно приємно, що він одразу скористався моїм подарунком.

— От тепер можемо іти, — задоволено усміхнувся чоловік.

— Ходімо, — пригладила волосся, ще раз кинула погляд у дзеркало і вийшла з кімнати під руку з Рейгаром.

Ми опинилися на головній площі Аурельської Академії, де вже зібралися адепти та викладачі. Навколо площі, на спеціальних піалах, що плавали в повітрі, клубочилися згустки стихій та магія цілительства й артефакторики. Виглядало неймовірно.

За кілька хвилин на підвищення, що слугувало сценою, вийшов лір Іріан келʼБлудрон. Його вогняне волосся було заплетене в косу, а одяг був у теракотових відтінках. Він підняв руку вгору, і всі затихли, слухаючи його промову. Він говорив про бога Каліона, його сутність і таке інше.

Ректор завершив свою промову такими словами:

— Сьогоднішнє свято — це нагадування про те, що лише в балансі ми можемо досягти миру, сили та справжньої єдності. Хай Каліон благословить нас, допоможе знайти гармонію в наших серцях і діях, і дарує нам мудрість творити, руйнуючи лише те, що порушує рівновагу світу.

Площа вибухнула оплесками й лір келʼБлудрон зійшов зі сцени. Його місце зайняла жінка. Вона була одягнута в яскраво-синю сукню вочевидь володіла стихією води. Жінка наблизилася до краю сцени та промовила:

— Сьогодні, у День Рівноваги, ми шануємо не тільки баланс у магії, а й у серцях, — її голос був гучним, урочистим і водночас теплим. — Сьогодні ми станемо свідками нових союзів і зв’язків. Тож розпочнімо церемонію «Проголошення Єдності».

На сцену почали виходити кілька пар, ми були серед них. Подих перехоплювало від хвилювання, руки тремтіли, а ноги здавалися ватяними. Раптом відчула тепло на своїй долоні. Це Рейгар узяв мою руку у свою, стиснув у підтримувальному жесті. Потім нахилився і тихенько прошепотів:

— Не хвилюйся, нічого страшного в церемонії немає. Я просто скажу, що знайшов свою істару і представлю тебе.

Я вдячно усміхнулася йому і зробила глибокий вдих. Й ось ми на сцені. Серед натовпу адептів побачила Аяду, яка усміхалася і схвально кивала. Я шкодувала, що батьків не було на цій особливій для мене церемонії. У вухах гепав пульс і я майже не чула, що казали інші пари.

За кілька хвилин настала наша черга. Ми зробили крок уперед, Рейгар тримав мене за руку, заспокоюючи та додаючи впевненості.

— Сьогодні для мене особливий та довгоочікуваний день, — почав свою промову мій істинний. — Сьогодні, я, нарешті, можу представити вам мою істинну, мою істару й мій сенс життя — Айреллу Геллант, адептку Аурельської Академії.

Я слухала його і відчувала, як цей момент єднає нас ще сильніше. Серце пташкою билося в грудях, на губах розквітла усмішка, а в очах збиралися сльози. Раптом стихії, що клубочилися в піалах спалахнули й піднялися в повітря, сплітаючися навколо нас із Рейгаром.

— Що це? — заворожено запитала я.

Рейгар повернувся до мене та заглянув в очі:

— Айрі, це Каліон благословив наш союз, — благоговійно промовив мій дракон.

Серце спіткнулося, а потім загепало з новою силою, аж відлунювало у вухах. Я розтулила рота, щоб щось сказати, але знову стулила його. Я і гадки не мала, що Боги можуть благословити чийсь союз. Тим паче не думала, що таке колись станеться зі мною.

Звідусіль чулися шепотіння, але я не звертала уваги, лише дивилася на свого обраного та тонула в його очах.

* * *

По закінченні церемонії розпочалися традиційні танці стихій. Адепти та викладачі веселилися, славили Каліона, пригощалися наїдками та напоями. Ми з Рейгаром весь вечір провели, не розмикаючи рук.