Розділ 18

Айрелла

Ми стояли біля масивних дверей із темного дерева, прикрашених рунами. За ними знаходилася зброярня. Рейгар приклав металеву пластину до дверей і за мить вони відчинилися.

— Проходьте й починайте вибір свого «бойового товариша», себто зброї. Але, нагадую, не очима, а магією і відчуттями. — ще раз зробив наголос Рейгар.

Я, подолавши легке хвилювання, зайшла до кімнати. Тут було купа зброї: на стінах висіли луки, арбалети, посохи, мечі. На столиках лежали кинджали, ще якісь знаряддя, назву яких я не знала. Я обвела кімнату поглядом і повільно рушила вздовж стін. Я вже ходила добрих хвилин десять від стіни до стіни й не відчувала нічого з того, про що казав Рейгар. Ніякого поклику, лиш тиша всередині. Я бачила, що багато однокурсників уже обрали зброю, у тому числі й Аяда. Для неї відгукнувся короткий одноручний меч — клейбег*, ефес якого був інкрустований дорогоцінними каменями, а на лезі були вигравіювані руни.

Зітхнула і знову попрямувала вздовж стін. Уже дійшла до кутка і збиралася розвертатися, як відчула слабкий відгук. Підійшла ближче. Там у кутку стояв бойовий посох. Простягнула руку, і як тільки пальці торкнулися темного дерева, відчула, як моя магія відгукнулася і до посоха ринув потік енергії.

— Знайшла. — прошепотіла я, беручи посох до рук. Він був легким, середньої довжини, з рунами на поверхні й металевим гострим різьбленим навершям.

— Що тут у тебе, Айрі? — за спиною пролунав голос Рейгара і він легко торкнувся мого попереку.

— Посох, — видихнула я, обертаючись.

— Цікавий вибір, — усміхнувся мій дракон і попрямував до інших адептів.

Дочекавшись, поки всі оберуть зброю, ми повернулися на полігон.

— Обрання зброї лише перший етап. Тепер вам необхідно навчитися з нею поводитися, відчувати її, направляти магію через неї. Відтепер, на кожне заняття з бойової магії, ви маєте носити зброю із собою.

Час, що залишився Рейгар вчив нас поводитися з обраною зброєю, вчив, як концентрувати й посилати в неї магію, атакувати нею. Звісно, усе з першого разу не виходило. Посох здавався надто довгим, не зручним, я гадки не мала, як боротимуся за допомогою палиці, якщо раптом залишуся без магії. Але ж я не дарма його обрала, чи то він мене обрав… Не зчулася, як заняття завершилося. Я дивилася на посох і думала куди його подіти на час занять, це не кинджали, які можна було сховати в сумочку.

— Адептко Геллант, затримайтеся, будь ласка. — Пролунав голос Рейгара несподівано.

— Гаразд. — Трохи розгублено промовила я і відчула на собі чийсь злий погляд.

Пошукала очима в натовпі й побачила, з яким вишкіром на мене дивиться Ліора. Ото вже нажила собі ворога в очах розбещеної дракониці. Цього мені ще не вистачало. Зітхнула й підійшла до мого дракона.

— Як ти? Не було більше видінь? — мʼяко запитав Рейгар і торкнувся моєї руки. Мимоволі подивилася по сторонах. Однокурсників уже майже не було на полігоні.

— Ні. Дякувати Каліону**, ні.

— Ходи сюди. — притягнув мене до себе й обійняв. Потім нахилився і ніжно поцілував. Серце підстрибнуло і швидко закалатало. У животі прокинулися метелики.

— Айрі, моя солодка спокуса… — прошепотів Рейгар. — Не хочу тебе ховати, не хочу ховати свої почуття…

— Рейгаре… я все розумію… просто… — зітхнула і відсторонилася від нього.

— Айрелло, я, зрештою, не прищавий підліток, щоб ховатися по кущах із вподобаною дівчиною. — якось роздратовано видихнув Рейгар. — Зрозумій, ти — моя істара, моя обрана і в цьому немає нічого поганого.

Якось дивно було бачити роздратування чоловіка, це вибило мене з колії, але його тиск на мене… напружував.

— Рейгаре, не тисни на мене! Я не знаю, як заявити всім, що зустрічаюся з викладачем. Я сюди приїхала вчитися, у першу чергу. І, взагалі, мітка навіть не сформувалася ще, а ти вже чимось незадоволений! — Розвернулася і побігла геть.

На очі наверталися злі сльози, чомусь я була розчарована в ньому, у собі. Усе було так добре, й от раптом перша сварка.

У їдальню не пішла, зараз шматок у горло не ліз, тому велику перерву провела на підвіконні, у якомусь закутку академії і читала книгу з расознавства. Як раз підготуюся до наступної пари.

Расознавство вела дракониця — Кіора деʼКрістелл — висока, струнка, схожа на Ліору, тільки старша і з короткими блакитними пасмами. Схоже, що це сестра цього стерва, яка полює за Рейгаром. Згадала його, і серце штрикнуло болем. Треба буде поговорити з ним і все владнати. Зрештою, я ж відкрито сказала молодшій деʼКрістелл, що Рейгар мій обраний.

Ліра Кіора сухо викладала факти про кожну расу, крім драконячої. Коли мова заходила про драконів, вона говорила пафосно та випинала груди.

З усієї її лекції можна підсумувати наступне:

Усі, хто належать до раси драконів мають родове імʼя з приставкою «дʼ» або «деʼ». Їх раса сумісна з магами та драконами, тобто пар демон-дракон або перевертень-дракон не буває. Звісно, вони можуть проводити якийсь час разом, мати інтрижки, але потомства не дадуть та істинними не стануть. Дракони народжуються в іпостасі людей і перший оберт, зазвичай, відбувається після десяти років. Чим сильніший дракон, тим раніше оберт. Коли дракон набуває своєї тваринної іпостасі, він має здатність плюватися вогнем, кригою (якщо дракон має стихію води), видихати неймовірної сили повітряні вихори (якщо має стихію повітря), якщо дракон має силу цілителя, то в другій іпостасі в нього надзвичайно сильна регенерація, але лікувати він може тільки в людському вигляді. У драконів зі стихією землі у тваринному вигляді є дар маскування і злиття з природою. Драконів із силою артефакторів, на жаль, не зустрічається. Проте, найсильніші дракони можуть відкривати портали. Це єдина раса Феранії, що наділена таким даром.

Демони носять приставку «рунʼ», а також їхня расова особливість — руни на шиї, що світяться під час використання магії. Демон має два вигляди — людський та бойовий. У бойовій іпостасі — це величезна, під два з половиною (демониці трохи менші) метри, з рогами на голові, хвостом та надзвичайною фізичною силою істота. Стихія або дар, якою володіють демони, у бойовій іпостасі підсилюється. Демони-артефактори зустрічаються вкрай рідко, але на відміну від драконів, усе ж існують. У кожного демона є ще якісь родові особливості, але вони тримають їх у секреті. Вони також сумісні з магами й демонами. Їхньою слабкістю, і водночас силою, як і для всіх нелюдів, є обрані. У демонів їх називають «емес» або «емесса». Кажуть, що вони впізнають своїх істинних, як тільки подивляться їм в очі.