Розділ 16

Айрелла

— Спокійно, — сказав Рейгар, коли помітив, як у мені спалахнув азарт. — Не поспішай. Вогонь не повинен узяти гору, інакше ти втратиш контроль.

Я знову зосередилася, і через кілька секунд у центрі вихору з’явився невеликий вогник. Він був слабким, але стабільним — саме таким, як потрібно для першого кроку. Усміхнулася, відчуваючи, як серце затріпотіло від гордості: магія стихій сплелася разом, гармонійно об’єднавши повітря та вогонь. Але раптом я відчула, як стихії набирають обертів і починають виходити з-під контролю.

— Стримуй, — негайно промовив Рейгар, простягаючи руку до мене, щоб заспокоїти вихор. — Баланс, Айрелло. Вогонь — це твоя сила, але він не має поглинати повітря. Керуєш ти, а не магія.

— Добре, — мій істинний усміхнувся, і я побачила схвалення в його очах. — Тепер ти розумієш, що таке справжній контроль. Це не просто сила чи потужність стихій, це вміння керувати найменшими частинками своєї магії, знаходячи гармонію.

Я глянула на нього, відчуваючи всередині себе спокій і радість. Це було тільки початком, але я знала, що зробила важливий крок уперед.

— Це лише початок, Айрелло, — продовжив він, м’яко, але впевнено. — Ти володієш великою силою, але головне — навчитися розпоряджатися нею. Ти зможеш контролювати свою магію, як забажаєш, якщо продовжиш працювати над цим.

Його слова додали мені рішучості. Я була готова йти вперед і розкрити свій потенціал.

— Ти молодець, але на сьогодні досить. — Промовив Рейгар, підіймаючись на ноги.

Кивнула й теж підвелася. Я ніяк не могла позбавитися від відчуття холоду та безпорадності під час видінь, які Гримуар посилав мені. Здавалося, тільки відволіклася, зайнялася чимось, але, як тільки видається вільна хвилина на роздуми, так одразу накатує відчуття страху і крижаних лап, що затягують у те темне місце.

Я потребувала його обіймів, його тепла, його поцілунків. Після всього, що я бачила, я хотіла лише одного — загубитися в його руках. Хотіла відчути тепло й захист, який міг дати лише Рейгар. Він стояв поруч зі мною, такий гарний і впевнений у собі. Моє серце закалатало швидше. Я втягнула в легені повітря, намагаючись заспокоїти себе, але це тільки посилило моє хвилювання. Він щось говорив, але я не слухала.

«Давай, Айрі, сміливіше. Це те, що тобі зараз потрібно!» — вмовляла я себе, збираючи докупи всю свою сміливість.

— Рейгаре… — прошепотіла я, підходячи ближче. Серце калатало в грудях, голова трохи паморочилася, але я продовжила йти до нього. Підняла тремтячу руку, торкнулася його грудей, пальці відчули тепло його тіла під одягом. Я підвела погляд, глянула йому в очі, піднялася навшпиньки і, обхопивши руками його шию, поцілувала. Мій поцілунок був трохи незграбним (я вперше сама цілувала чоловіка), але я намагалася вкласти в нього всю свою симпатію, потяг і потребу.

Чоловік, на мить завагавшись, обійняв мене за талію, притягуючи мене ближче до свого тіла. Він перехопив ініціативу в поцілунку, поглиблюючи його. Це був не просто поцілунок. У ньому було все — тепло, захист, і водночас щось дике, пристрасне, те, що робило його неймовірно привабливим. Моє тіло тремтіло, але не від страху, а від зростаючого бажання та хвилювання. Я заглибилася в цей момент, дозволяючи собі забутися, зануритися в його обійми. Усе, що було раніше — страх, видіння, тривога — просто розчинилося.

— Тільки ти можеш дати мені те, що я зараз потребую, — прошепотіла я, ледь відірвавшись від його губ, відчуваючи, як серце шалено б’ється в грудях.

Його дихання стало важчим, а погляд — затуманеним від пристрасті, але я знала, що він тримає себе під контролем. Його руки, теплі й сильні, ковзнули вниз по моїй спині, притискаючи мене ще ближче.

— Айрі, маленька моя… кохана… — говорив він, межуючи слова й поцілунки, що пурхали по моєму обличчю, як крила метеликів. — я дам тобі все… усе, що ти забажаєш… але не зараз…

На мене, мов відро, холодної води вилили і я почала вириватися з його обіймів.

— Т-щ-щ. — Притиснув Рейгар мене міцніше і вперся чолом у мій лоб. — Я поясню, не виривайся. Мила, мені неймовірно лестить, що ти довірилася мені і зважилася на цей крок, але, зрозумій… — зітхнув мій істар, притискаючи мене ближче. — Ти налякана, перенесла стрес, не встигла приїхати до Академії, як на тебе звалився я, Гримуар, бойовий факультет. Зараз не найкращий час переводити наші стосунки на наступний етап. Ми зробимо це, коли ти будеш хотіти цього, не для того, щоб забутися і уникнути неприємних почуттів і думок, а щоб стати ближчими один до одного.

Він говорив розумні речі, але… мені було трохи неприємно, що він відкинув мене, хоча, з іншого боку, я була йому вдячна. Адже насправді не була готова до інтимних стосунків із Рейгаром.

— Ти маєш рацію. — відвела я погляд.

— Айрі, подивися на мене — Рейгар мʼяко огорнув моє обличчя долонями і змусив поглянути на нього. — Тобі немає чого соромитися, ти завжди знайдеш підтримку в моїй особі. Я… Я кохаю тебе, моя маленька смілива дівчинка. — І він нахилився і залишив ніжний поцілунок на вустах.

Я вже не вперше чула його зізнання, але поки не готова була відповісти йому тими ж словами, які тільки що пролунали з його вуст. Тому я міцніше пригорнулася до нього і знову поцілувала його. Якийсь час ми цілувалися, поки не пролунав звук бурчання мого порожнього шлунку. У тиші він здавався оглушливим. Я відсторонилася від Рейгара і сховала палаюче обличчя в долонях.

— Хтось зголоднів. — мʼяко промовив Рейгар. — Повечеряємо в їдальні?

— Не знаю. — зітхнула я. — Я… я ще не готова виходити в люди. Ми можемо… повечеряти тут. — невпевнено попросила я.

— Так, звісно. Тоді піду щось замовлю, я зазвичай їм в Академії.

Ми з Рейгаром сиділи в його вітальні. Вечеря майже закінчилася, але я не могла розслабитися. Втома відчувалася в кожному м’язі, та все ж я відчувала неспокій та тривогу. Ніч настала швидко, темрява огорнула все довкола, і в повітрі зависла тиша, яку порушувало тільки потріскування полум’я в каміні.