Розділ 15

Рейгар

Я готувався до майбутньої пари з адептами, складав навчальні плани, як магіком озвався вхідним викликом.

«Гм… Айрі, у неї ж мають бути пари, певно щось важливе», — подумав я і прийняв виклик.

— Так, мила.

— Рейгаре… ти мені… потрібен… зала для медитацій… — хрипким уривчастим голосом мовила Айрі й відключилася.

Серце закалатало від хвилювання.

«Щось із нашою істарою!» — заревів дракон.

Я теж розумів, що трапилося щось жахливе. Миттю відкрив портал і перенісся до зали медитацій. Двері зали були відчинені, і я побачив натовп адептів. Вибіг у коридор і крикнув:

— Розійдіться! Дайте пройти! Бігом усі на заняття!

Перед очима постала бліда постать Айрі, що сиділа на підлозі, спершись на стіну. Очі були заплющені, вона важко дихала і тремтіла. Біля неї метушилася Аяда.

— Айрі, дівчинко моя, що сталося? Ти така бліда. Тобі потрібен цілитель? — на що дівчина відповіла відмовою і попросила забрати її звідси.

Обережно допоміг підвестися і підняв свій скарб на руки, перенісши нас у вітальню мого будинку.

Коли Айрі, сидячи в моїх обіймах, розповіла про Чорний Гримуар, про видіння, що він посилає — волосся стало дибки. Досі про фоліант ходили лиш легенди, і я не думав, що колись стикнуся з ним у реальності.

Інтуїція підказувала, що якимось дивовижним чином між книгою (якщо це справді Гримуар, а не фантазія моєї обраної) та Айреллою встановився звʼязок. І ці моторошні видіння — його наслідки. Усе ж таки Гримуар — не проста книга, а могутній артефакт.

Я не дуже був обізнаний щодо нього, але під час мого навчання в Академії ходили легенди, що Чорний Гримуар створив древній маг — Моргот. Він був ученим, винахідником і чудовим артефактором. Дехто казав, що Моргот захопився темною магією і прагнув панування над усіма расами. Як і коли він помер, достеменно не було відомо.

Айрі схлипнула і я миттю перетягнув її собі на коліна.

— Серденько, — притиснув її до себе, — т-щ-щ, я з тобою, я тебе захищу. Заспокойся, моя хороша. У мене серце розривається від болю, коли я думаю про те, що тобі довелося пережити. Хтось ще знає про те, що книга в тебе?

— Ні, — тихо промовила дівчина. — Твій амулет… кулон він допоміг мені. Коли я боролася з книгою і намагалася відірватися від сторінок, він нагрівся та обпікав. Так я і змогла розірвати цей звʼязок. Я… боялася його залишати в себе. Але розуміла, що просто викинути книгу або повернути її в бібліотеку — небезпечно.

— Де Гримуар зараз?

— Я замотала його в шарф… боялася торкатися голими руками… і поклала його у валізу… — дівчина підняла очі та трохи знітилася. Зітхнула і продовжила: — Вона в мене зачарована, там є захисне плетіння. Не надто міцне, та все ж.

— Добре. Айрі насправді ти — велика молодчинка. Не розгубилася і діяла правильно. Ці видіння, що тобі посилає книга… я майже впевнений, що у вас утворився звʼязок. Не знаю, наскільки він небезпечний, але я спробую розізнати все про Гримуар і про те, як його позбутися.

— Рейгаре. Там у видінні… там був хтось… хтось непритомний у формі академії. Я майже впевнена, що над ним проводили ритуал викачування сили… Не знаю, звідки ці знання… але так… я впевнена, що це був саме цей ритуал. Тільки не збагну, навіщо позбавляти когось магії, — зітхнула дівчина й поклала голову мені на плече.

— Не знаю, мила, але мета може бути будь-якою. Ми з тобою у всьому розберемося. Я допоможу тобі і зроблю все, щоб убезпечити тебе й мінімізувати наслідки звʼязку. Ходімо в їдальню, тобі треба відновити сили, а потім заберемо Гримуар і я сховаю його. І, певно, треба попередити ректора.

— Рейгаре… я не знаю кому довіряти, — відвела погляд дівчина. — Я навіть Аяді не сказала, хоча ми доволі зблизилися… Повірити не можу, що тільки почалося навчання, а я вже вляпалася в якусь халепу. Я ж, усього лиш, хотіла навчатися…

— Ми все зʼясуємо Айрі, і ти будеш навчатися. Зараз тобі просто необхідно стати сильнішою. Я буду додатково з тобою займатися і захищати тебе, — зсадив дівчину з колін і підвівся з дивану. Узяв її за руку й допоміг встати.

За кілька хвилин ми перенеслися порталом і пройшли у двері їдальні. Оскільки ще тривало заняття, то зала пустувала. Я провів Айрі до викладацької зони, а сам вирушив за наїдками, попередньо зʼясувавши її вподобання в їжі.

Узяв їй гарячого супу, мʼяса, і гарячий травʼяний чай. Собі теж саме, тільки більшу порцію. Пообідавши, ми вирушили за Гримуаром до гуртожитку.

— Пройдемося, чи відкрити портал? — запитав я.

— Прогуляймося, мені потрібне свіже повітря.

Ми мовчки йшли вулицею. Я взяв Айрі за руку і вона не заперечувала.

— Айрі. Я не хочу більше приховувати наші стосунки, та й багато адептів бачили, як я ніс тебе на руках… Не хочу, щоби про тебе пліткували.

— Так, я теж не хочу чути про нас плітки. Мені важливо, щоб наші стосунки ніхто не плюндрував брудними домислами та плітками. От тільки… як то все сказати, не будемо ж ми обʼяву робити, — усміхнулася дівчина.

— Ні, звісно ні. Я подумаю, як це зробити. Головне, що ректор у курсі.

— Звідки? — підняла брови Айрі в здивуванні.

— Я йому сказав. Завдяки йому, до речі, я і знайшов тебе.

— Гм. Тепер зрозуміло, звідки ти знав моє імʼя.

Так розмовляючи ми дійшли до гуртожитку. Накинув на нас «відвід очей» і ми пройшли повз коменданта. Не хотів, щоб моя істара мала проблеми зі сварливим ліром Вайсоном.

— Проходь, — відчинила двері дівчина й запросила мене. — Моя кімната ось тут.

Кімната була затишною. Айрі підійшла до шафи та відчинила її. Трохи вагаючись, дістала валізу.

— Айрі. Давай поки не будемо діставати книгу. Я заберу її разом із валізою. Треба дізнатися більше про цей артефакт, а поки не варто її зайвий раз торкатися.

— Так, я і не хочу… Досі не можу відійти від того холоду, який пронизував мене, коли я торкнулася фоліанта.