Розділ 14

Айрелла

Розплющила очі й не одразу зрозуміла, де перебуваю. Те, що це не гуртожиток зрозуміла за кольором стін. Тут вони були сірого кольору, з темнішими сталевими вставками. Сіла на ліжку, обвела поглядом кімнату, яка явно належала чоловікові.

— Айрі, — пролунав стукіт у двері, — ти вже прокинулася?

І я згадала всі події вчорашнього дня, і, нарешті, зрозуміла, що я в будинку Рейгара. 

«Гм. Якщо я спала на ліжку, то невже він розмістився на дивані. Він же замалий для нього» — роздумувала я. Звісно, я була вдячна, що він не ліг зі мною, але й було шкода чоловіка.

— Так, Рейгаре. Заходь. — Промовила я і спустила ноги з ліжка.

— Привіт. Виспалася? — усміхнувся чоловік. — Я замовив нам сніданок, бо вже мало часу залишилося до занять. Не хотів тебе будити.

— Добре. Мені потрібно в гуртожиток, перевдягнутися і взяти книги на сьогодні. І… Рейгаре… Нам, усе ж таки, треба поговорити, це важливо.

— Гаразд. Я зустріну тебе після пар і поговоримо.

Після сніданку Рейгар відправив мене порталом під двері, чмокнув мене в щічку й теж відправився на заняття.

Першою парою в розкладі була «Історія Феранії», тож взявши необхідні підручники, я поспішила в головний корпус Академії.

— Айрелло! — кричала Аяда, наздоганяючи мене. — З тобою все добре? Я переживала, коли ти не прийшла ночувати до кімнати.

— Дякую, усе добре. — відповіла я і відчула, як щоки заливає фарбою. — Потім розповім. Ходімо до аудиторії.

В аудиторії було купа народу, позаяк пара була для всього першого курсу.

— Вітаю вас адепти! — пролунав співучий голос викладачки, яка зайшла у двері рівно з дзвоном. Висока, струнка демониця з сірою шкірою, рунами на шиї, та довгим чорним волоссям, зібраним у вузол. Її фіолетові очі пронизливо дивилися навколо, обличчя витончене, з високими вилицями та тонкими губами

— Я — Морріган рун’Лайріс, для вас ліра рунʼЛайріс, і ніяк інакше. Дістаємо зошити й пишемо конспект. Сьогоднішня тема — Битва при розломі та заснування Аурельської Академії Магії.

Демониця підійшла до столу, сіла на його краєчок і почала свою розповідь:

Тисячу років назад, у 224 році, Феранія жила в гармонії. Усі чотири країни — Вількарія, Ауріган, Альмірія та Нарфелія — процвітали, торгували, розвивали свої магічні здібності та підтримували баланс між собою. Проте цей мирний час був зруйнований, коли в глибинах землі відкрився розлом, який вів до Безодні — темного виміру, забутого богами. З цього розлому почали вилазити жахливі тварюки, породжені злом і темрявою — темні іфрити. Вони мали великі демонічні тіла, вкриті чорним панциром, що поглинає магію. Обличчя безликі, замість очей — червоні згустки енергії, що палають. З пащі вони видихали отруйний туман. Іфрити могли маніпулювати тінями, стаючи невидимими та нападаючи зненацька. Агресивні, безжальні та мали лише одну мету — руйнування. Вони нищили все на своєму шляху, і жодна країна не могла самотужки зупинити їх.

Керівники чотирьох країн зрозуміли, що єдиний спосіб вижити — об’єднати сили. Вони зібралися на Велику Раду Країн, де уклали союз, щоб разом боротися з тварюками й загнати їх назад у Безодню. Це рішення стало початком епохи героїчних битв, які змінили долю всього світу.

Битви були жорстокими і кровопролитними. Кожна була випробуванням, і забрала життя багатьох героїв. Але, зрештою, об’єднаним силам вдалося загнати істот назад у розлом. Найкращі майстри того часу створили Артефакт Світла, що перетворював вогняну стихію на стихію світла. У такий спосіб воїни мали змогу боротися з Іфритами, які поглинали звичайну стихійну магію майже повністю.

Однак цього було недостатньо. Розлом залишався відкритим, і його треба було запечатати, щоб не допустити повторного вторгнення. Наймогутніші маги чотирьох країн зібралися разом, щоби провести ритуал закриття розлому — «Печатка Чотирьох Стихій». Цей ритуал поєднує в собі сили чотирьох стихій — землі, вогню, води та повітря, що пропущені через Артефакт Світла — створює незламну магічну печать, яка закриває розлом. Дванадцятеро найсильніших магів-стихійників пожертвували своєю магією, віддавши її майже повністю. Залишили собі лише крихти, що потрібні для життя.

На місці розлому було вирішено заснувати Аурельську Академію Магії, де майбутні покоління навчалися б не лише мистецтва магії, але й охороняли печатку від розриву. Академія стала символом єдності чотирьох країн, місцем, де зберігалися знання і досвід, здобуті під час тих страшних битв.

Аурельська Академія зведена з міцного каменю, її вежі підіймаються високо в небо, нагадуючи про героїв минулого. Стіни, двері та підлога покриті захисними рунами, роблячи Академію неприступною твердинею, що оберігає світ від темних сил і виховує нове покоління оборонців Феранії. Маги та нелюди з усіх чотирьох країн з’їжджаються сюди, щоб навчатися, підтримувати мир і бути готовими до будь-якої загрози, яка може знову виринути з Безодні. Так, на руїнах зла й хаосу, що колись загрожували світу, постала Аурельська Академія — символ надії, єдності та захисту.

Лекція вийшла неймовірно цікавою, весь курс слухав дуже уважно, тільки й чутно було, як скрипіли калліграфіси й шурхотіли сторінки зошитів. Незчулася, як пролунав дзвін, що сповіщав кінець заняття.

— На сьогодні все, прочитайте перший Розділ підручника «Історія Феранії», усі вільні — промовила ліра рунʼЛайріс і цокаючи підборами покинула аудиторію.

Взявши речі ми з Аядою попрямували до зали, де проводилися заняття з медитації. Ці заняття були важливим складником навчання кожного мага. Я вже майже дійшла до медитативної зали, як відчула крижаний холод, наче знову торкалася Гримуару. Книга залишилася в моїй кімнаті, але я відчувала її, наче вона зараз тут, поруч зі мною.

Раптом в очах потемніло, і світ навколо ніби розплився. Я кліпнула, намагаючись прогнати це відчуття, але не допомогло. Простір навколо розчинився, і я опинилася в місці, де панувала густа темрява. Трохи звикнувши до темряви, я побачила переді мною фігуру в чорному плащі. Обличчя було приховане каптуром, але рухи були точними й рішучими. Крізь темряву змогла розгледіти, що вона креслить щось на підлозі й губи рухалися, беззвучно промовляючи слова. Звідкись, я була впевнена, що це — ритуали із Чорного Гримуара. Шлунок стиснувся від страху, а по спині прокотилася цівка холодного поту.