Розділ 13

Айрелла

Уже збиралася її відкласти, як мені нестерпно захотілося негайно розгорнути книгу, дізнатися, що вона приховує. Це було дивне бажання, але водночас сильне, майже неконтрольоване. Я розгорнула книгу, і на першій сторінці побачила дивні руни та знаки, написані чорними чорнилами. Вони не були схожі на жодну мову, яку я знала.

Перевернувши сторінку, відчула холод, що пронизував єство, виморожував кістки, спричиняючи незрозумілий страх і тривогу. Я намагалася зрозуміти, звідки взялася ця книга. Я ж точно її не брала, я впевнена в цьому. Але чому вона опинилася в моїй кімнаті? І чому я не можу від неї відірватися?

Як заворожена далі перегортала сторінки, і кожна з них притягувала мене все більше й більше. Моє дихання стало важчим, коли прочитала дивні слова, що пливли перед очима, роздивляла картинки дивних схем та ритуалів Я не знала, що вони означають, але відчувала, як вони проникають у мій розум, заповнюючи його дивними образами й думками, які не належали мені. Відчувала себе так, ніби хтось нашіптував мені прямо у вуха, прагнучи спокусити.

— Що це таке? — прошепотіла я, намагаючись сконцентруватися. Я відчула, як мій розум наповнюється думками про силу, про можливості, які могла б дати мені ця книга. Дивні слова в книзі обіцяли неймовірну владу, знання, які були поза межами того, що вивчали в Академії. Відчувала шалене серцебиття та тремтіння рук від напруження.

Спробувала відірватися від книги, але не змогла. Щось у ній тримало мене, ніби невидима рука стискала мої пальці, змушуючи мене перегортати сторінку за сторінкою. Я намагалася боротися із цим відчуттям, але воно було надто сильним.

І тоді я усвідомила: це була темна магія. Я відчула її силу, як тільки доторкнулася до книги, але тоді ще не зрозуміла цього. Тепер я знала, що це не була звичайна книга. Це був Чорний Гримуар — артефакт, про який ходили лише легенди. Його знали, як книгу, що містить небезпечні заклинання і ритуали, здатні занурити Феранію в пітьму. І тепер він опинився в моїх руках, намагаючись підкорити мене.

Я відчула страх. Голова запаморочилася від розуміння, що я могла стати жертвою цієї книги. Не знаю, як вона опинилася тут, але, очевидно одне — я не повинна була торкатися її, тим більше розгортати.

Кулон на шиї почав нестерпно пекти і я відкинула книгу від себе. Вона впала на стіл із гучним звуком, але я і далі стояла, не рухаючись і важко дихала. Відчуття холоду все ще залишалося, але я більше не відчувала того дивного тяжіння.

Треба якнайшвидше позбутися книги, а краще знищити її. Вона небезпечна. Я розуміла, що просто викинути її не можна, адже це артефакт і він може повпливати ще на когось.

Зробила глибокий вдих і почала розмірковувати, кому я можу довірити цю таємницю, адже не зрозуміло, як Гримуар опинився в моїй кімнаті. А поки книгу треба сховати. Вирішила не торкатися її голими руками, тому відчинила шафу й дістала звідти шарф. Обережно загорнула в нього книгу і стала думати куди її сховати. Погляд впав на мою валізу. Не надто безпечна, але все ж схованка. Поклала книгу у валізу, застосувала захисне заклинання і вийшла на пошуки Рейгара. Наразі, тільки йому я могла довіритись у цій Академії.

Звʼязалася з Рейгаром по магікому, і він повідомив у якій аудиторії перебуває. До навчального корпусу я мало не бігла, осмикуючи себе й переходячи на крок, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

— Рейгаре! — увірвалася в аудиторію і остовпіла…

Дивилася і не могла повірити власним очам. На шиї в Рейгара висіла дракониця і цілувала його, він тримав її за плечі, чи то відсторонюючи її, чи то притягуючи ближче.

У грудях запекло, до очей підступили сльози й не в змозі більше спостерігати цю картину, я вилетіла з аудиторії хряпнувши дверима.

— Айрі зачекай! — кричав мені вслід дракон, а я навпаки, намагалася бігти швидше, задихаючись від болю в грудях.

Рейгар

Я сидів у пустій аудиторії та заповнював звіти. Заняття в першого курсу вже скінчилося, тож я планував завершити паперову роботу й домовитися про зустріч з Айрі. Магіком дзеленькнув повідомленням. Воно було від моєї істари. Вона дізнавалася де я, бо мала мені щось сказати. Я написав номер аудиторію і став чекати її.

Двері аудиторії прочинилися, я підняв голову, в очікуванні побачити Айрі, але до кімнати вплила Ліора. «Переслідує вона тебе, чи що?» — кепкував із мене дракон. «Тіпун тобі на язика!»

— Адептко Ліоро, щось сталося? — запитав я, здивований її несподіваним візитом. Зазвичай адепти не приходили до аудиторії без поважної причини.

Вона нічого не відповіла, тільки усміхнулася і підійшла ближче. Її кроки були легкими, а вираз обличчя — трохи загадковим. Я спостерігав за нею, намагаючись зрозуміти, що вона задумала, коли вона раптом зупинилася прямо переді мною.

— Ліоро? — знову запитав, відчуваючи легке напруження. Її погляд був занадто рішучим.

Вона раптом зробила крок уперед, скоротивши відстань між нами до мінімуму, і перш ніж я встиг щось сказати або зробити, вона встала навшпиньки й поцілувала мене.

На мить я застиг. Я відчув, як її губи торкнулися моїх, і мій мозок просто відмовився обробляти те, що відбувалося. Я не очікував цього. Ні на мить не міг уявити, що хтось із моїх студентів зробить щось подібне. Схопив дівчину за плечі й почув голос Айрі:

— Рейгаре! — вигукнула дівчина схвильованим голосом. Не встиг я відсторонити адептку, я вже почув гуркіт дверей, що із силою зачинилися.

Я відчув, як всередині мене щось обривається. У мене не було часу все пояснити…

«Треба негайно її наздогнати!» — заревів дракон у середині і я був із ним повністю згоден. Відсторонив від себе Ліору, яка стояла з хитрою посмішкою на обличчі.

— Ви не мали цього робити, адептко! Ваша поведінка неприпустима і про це дізнається адміністрація! — сказав я різко, відчуваючи, як у мені наростає гнів.