Розділ 13

Айрелла

Я вже збиралася відкласти її, як раптом накотило нестерпне, майже неконтрольоване бажання негайно розгорнути фоліант і дізнатися, що він приховує. Це відчуття було чужим, але водночас настільки владним, що я не змогла опиратися.

Щойно палітурка піддалася, на першій сторінці проступили химерні руни та знаки, виведені густим чорним чорнилом. Вони не нагадували жодну з мов, які я знала.

З кожною перегорнутою сторінкою, холод пронизував моє єство, виморожував кістки й кожну клітинку тіла, викликаючи незрозумілий страх та тривогу.

Намагалася зрозуміти, звідки взялася ця книга. Я ж точно її не брала, я впевнена в цьому. Але чому вона опинилася в моїй кімнаті? І чому я не можу від неї відірватися?

Я, наче заворожена, гортала сторінки, і кожна з них притягувала мене дедалі сильніше. Дихання стало важчим, коли перед очима попливли незрозумілі слова, схеми та описи ритуалів. Я не знала їхнього значення, але відчувала, як вони проникають у мій розум, заповнюючи його химерними образами й думками, що не належали мені. Здавалося, ніби хтось нашіптує мені прямо у вуха, прагнучи спокусити й підкорити.

— Що це таке? — прошепотіла я, намагаючись сконцентруватися.

Майже фізично відчувала, як мій розум наповнюється думками про силу, про можливості, які могла дати мені ця книга. Дивні слова у фоліанті обіцяли неймовірну владу, знання, які були поза межами того, що вивчали в Академії. Серце шалено калатало в грудях, а руки тремтіли й не слухалися.

«Потрібно згорнути цю книгу. Перестати читати», — пульсувала в голові думка.

Спробувала відірватися від книги, але не змогла. Щось у ній тримало мене, ніби невидима рука стискала мої пальці, змушуючи мене перегортати сторінку за сторінкою. Я намагалася боротися із цим відчуттям, але воно було надто сильним.

Усвідомлення накрило мене, немов хвиля — темна магія. Я відчула її силу, щойно торкнулася книги, але тоді ще не зрозуміла цього. Але тепер я впевнена, що це не звичайна книга. Це Чорний Гримуар — артефакт, який уже давно ніхто не бачив і який став легендою. Його знали, як книгу, що містить небезпечні заклинання і ритуали, здатні занурити Феранію в пітьму. І тепер він опинився в моїх руках, намагаючись підкорити мене.

Страх липкими мацаками скував тіло. Голова запаморочилася від розуміння, що я могла стати жертвою цієї книги. Не знаю, як вона опинилася тут, але, очевидно одне — я не повинна була торкатися її, тим більше розгортати.

Кулон на шиї почав нестерпно пекти, і я відкинула книгу від себе. Вона впала на стіл із гучним звуком, але я і далі стояла нерухомо, важко дихаючи. Відчуття холоду все ще залишалося, проте дивне тяжіння до книги зникло.

Треба якнайшвидше позбутися фоліанта, а краще знищити його. Він небезпечна. Я розуміла, що просто викинути її не можна, адже це артефакт і він може повпливати ще на когось.

Я зробила глибокий вдих і почала міркувати, кому можу довірити цю таємницю. Адже було незрозуміло, як Гримуар опинився в моїй кімнаті. А поки що книгу треба було приховати. Вирішивши не торкатися її голими руками, я відчинила шафу й дістала шарф. Обережно загорнула в нього фоліант і замислилася над надійним місцем.

Погляд упав на мою валізу. Не надто безпечна, але все ж схованка. Я поклала книгу на дно, застосувала захисне заклинання і вийшла на пошуки Рейгара. Наразі лише йому я могла повністю довіритися в цій Академії.

Звʼязалася з Рейгаром магікомом, і він повідомив у якій аудиторії перебуває. До навчального корпусу я мало не бігла, осмикуючи себе й переходячи на крок, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

— Рейгаре! — увірвалася в аудиторію і остовпіла…

Дивилася і не могла повірити власним очам. На шиї в Рейгара висіла дракониця і цілувала його, він тримав її за плечі, чи то відсторонюючи, чи то притягуючи ближче.

У грудях запекло, до очей підступили сльози. Не в змозі більше спостерігати цю картину, я вилетіла з аудиторії хряпнувши дверима.

— Айрі зачекай! — крикнув мені вслід дракон, а я навпаки, прискорилася, задихаючись від болю в грудях.

Рейгар

Я сидів у пустій аудиторії та заповнював звіти. Заняття в першого курсу вже скінчилося, тож я планував завершити паперову роботу й домовитися про зустріч з Айрі. Магіком дзеленькнув повідомленням. Воно було від моєї істари. Вона дізнавалася де я, бо мала мені щось сказати. Я написав номер аудиторію і став чекати її.

Двері аудиторії прочинилися, я підняв голову, в очікуванні побачити Айрі, але до кімнати вплила Ліора.

«Переслідує вона тебе, чи що?» — кепкував із мене дракон.

«Тіпун тобі на язика!»

— Адептко Ліоро, щось сталося? — запитав я, здивований її несподіваним візитом. Зазвичай адепти не приходили до аудиторії без поважної причини.

Вона нічого не відповіла, тільки усміхнулася і підійшла ближче. Її кроки були легкими, а вираз обличчя — трохи загадковим. Я спостерігав за нею, намагаючись зрозуміти, що вона задумала, коли вона раптом зупинилася прямо переді мною.

— Ліоро? — знову запитав, відчуваючи легке напруження. Її погляд був занадто рішучим.

Вона раптом зробила крок уперед, скоротивши відстань між нами до мінімуму, і перш ніж я встиг щось сказати або зробити, встала навшпиньки й поцілувала мене.

На мить я застиг. Я відчув, як її губи торкнулися моїх, і мій мозок просто відмовився обробляти те, що відбувалося. Я не очікував цього. Ні на мить не міг уявити, що хтось із моїх студентів зробить щось подібне. Схопив дівчину за плечі й почув голос Айрі:

— Рейгаре! — вигукнула дівчина схвильованим голосом. Не встиг я відсторонити адептку, я вже почув гуркіт дверей, що із силою зачинилися.

Я відчув, як всередині мене щось обривається. У мене не було часу все пояснити…

«Треба негайно її наздогнати!» — заревів дракон у середині. Я був із ним повністю згоден. Відсторонив від себе Ліору, яка стояла з хитрою посмішкою на обличчі.