Розділ 11

Айрелла

У холі нікого не було і я видихнула з полегшенням. Не готова зараз розкривати ні перед ким своїх почуттів, навіть перед Аядою, хоч ми і зблизилися за такий короткий проміжок часу. Прокралася навшпиньки до своєї кімнати, швидко роздягнулася та впала на ліжко. Згадала поцілунки з Рейгаром. Це було щось, що не могла описати словами. Ніколи раніше не відчувала такого. Підняла ліву руку й подивилася на його мітку. Вона проявилася ще більше. Уже майже половина… Думала, що не зможу заснути від купи думок, але провалилася в сон якось миттєво. Мені снилися поцілунки Рейгара й не тільки вони… Вранці прокинулася збентежена від таких снів.

Магіком засвітився повідомленням. Це був Рейгар. Знову запрошував мене на побачення.

Швидко підхопилася з ліжка й побігла приводити себе до ладу. Сьогоднішній мій образ був схожий на вчорашній, проте костюм вдягла інший — темно-синій. волосся завʼязала у високий хвіст і поспішила до Рейгара.

Цей день ми теж провели на берегу озера. Рейгар організував пікнік із фруктами, канапками та теплим чаєм із запашних трав. Ми багато говорили та розповідали одне одному про себе. Він веселив мене, бентежив своїми короткими поцілунками, що, наче, метелики пурхали по щоках, губам та підборіддю.

— Ти така спокуслива — говорив він, та стискав мене в міцних обіймах. А я танула й розчинялася в ньому.

— Рейгаре… — підняла очі на нього — ми можемо… ще політати? — несміливо попросила.

— Звісно! Сподобалося?

— Угу. Це неймовірні відчуття! — із захватом погодилася я.

Він відійшов на пару кроків назад і миттєво перетворився на дракона. Повторивши вчорашні дії виставив крило, щоб я забралася йому на спину.

«Привіт, наша солодка дівчинка!» — пролунало в моїй голові. Це, певно, Рей, тільки він міг таке сказати.

— Привіт, Рею!

«Впізнала, я дуже радий знову бачити нашу істару. Тримайся, політаємо з вітерцем!» — він штовхнувся ногами й за пару помахів крил здійнявся високо в небо.

І знову мене захопило це неймовірне відчуття свободи і єднання з моїм драконом. Політавши пару годин над озером, Рей знизився і опинився на галявині. Не встигла я злізти з нього, як він перетворився і Рейгар підхопив мене на руки, міцно обіймаючи.

— Р-рейгаре… як ти… — з переляку схопилася руками за його шию.

— Т-щ-щ, вибач, що налякав. Хотів потримати тебе не тільки на спині, у подобі дракона. — сказав чоловік повільно опускаючи мене на ноги, але не випускаючи з обіймів. Пригорнув, вдихаючи запах мого волосся. Провів рукою по щоці, ковзнув пальцями на підборіддя, трохи припіднімаючи мою голову й поцілував…

Я невміло відповідала на його поцілунок і плавилася у відчуттях, що наринули. У животі палав вогонь, а венами, здавалося, текла розжарена лава замість крові.

Чоловік нехотя відірвався від моїх губ і відсторонився.

— Не можу стримуватися поряд із тобою… — переривисто видихнув, — але не буду поспішати, щоб не сполохати тебе.

Від його слів я відчула, як жар розповзається обличчям і навіть шиї.

— Гаразд, потрібно повертатися до гуртожитку. — зітхнув Рейгар. — Нам обом потрібно підготуватися до занять.

— Так. — зітхнула я у відповідь.

В академію ми повернулися порталом. Мій дракон знову незаконно провів мене до дверей кімнати й поцілував на прощання, змушуючи кров кипіти, а серце битися десь у горлі.

— До завтра. — мовив відриваючись від моїх губ і зник у порталі.

— До завтра — прошепотіла я, зниклому мареву порталу й увійшла в кімнату.

— О-о, пропажа моя повернулася, — голосно крикнула Аяда, вискакуючи, зі своєї кімнати. — Пішли, розкажеш мені, де ти пропадала. — І заштовхала мене до моєї ж кімнати, як тільки я відімкнула двері.

Ми всілися на ліжку й Аяда втупилася на мене зацікавленим поглядом.

— Я була з Рейгаром… — видихнула я мрійливо усміхаючись. — Він познайомив мене зі своїм драконом.

— Та невже! — викрикнула із захопленням Аяда.

— Так… він неймовірний. Величезний, чорний із червоними іскрами… Дракон мене теж прийняв, я йому сподобалася — знову усміхнулася, згадуючи слова Рея.

— Звідки ти знаєш?

— Я чула його у своїй голові. — зізналася я.

— Ух ти! Круто. Ех… я теж хочу зустріти свого шинталь… — мовила вовчиця і якось сумно усміхнулася.

— Я вірю, що одного разу ти його зустрінеш. — взяла я Аяду за руку.

— Так, гаразд. — зіскочила вона з ліжка. — Ходімо поїмо та будемо готуватися до завтрашніх занять. Ти вже бачила розклад?

— Ні, треба сходити. — сказала я, встаючи й підходячи до шафи, щоби перевдягнутися.

Завершивши переодягання ми пішли до їдальні. По закінченню вечері попрямували шукати дошку з розкладом. Як добре, що є мапа академії, не то я б уже давно заблукала.

Відшукавши наш курс у розкладі побачили, що завтра нас чекає спільний урок для всього першого курсу «Географія Ферранії та її політичний устрій», потім уже йшли предмети виключно для бойовиків — фізична підготовка й основи зіллєваріння та цілительства. Три пари — непогано для початку.

Повернувшись до гуртожитку, знайшла необхідні підручники, зошити, калліграфіси. Склала це все в сумку й пішла готуватися до сну.

Після душу, уже в ліжку схопила магіком із наміром написати Рейгару і… завагалася. Я боялася бути навʼязливою, швидко набриднути й бути не цікавою, хоч Аяда й запевняла мене, що істинні пари ніколи не набридають і краще за них для нелюдів немає нікого. Так у сумнівах і заснула.

Зранку мене розбудив оглушливий дзвін, схопившись із ліжка вилетіла в хол і зіткнулася там з Аядою.

— Що це, у біса, таке! — викрикнула вовчиця.

— Це будильник — повз нас сонною ходою пройшла наша сусідка й замкнулася у ванній.

— Нічого собі будильник — обурювалася перевертниця.

— Та-ак, досить несподівано. — позіхнула я і пішла в кімнату збиратися.

Не знаю, чи пощастило нам із сусідкою, але ванну кімнату вона звільнила досить швидко, і я сподівалася, що ми не спізнимося в перший день навчань.