Розділ 9

Айрелла

Рейгар покинув аудиторію і одночасно з цим піднявся гул із розбурханих голосів першокурсників.

— А він нічого так, гарненький! — почула я від дівчини, що сиділа поруч зі своєю подружкою, трохи далі від нас. — Закладаємося, що я спокушу його вже до кінця першого семестру! — захихотіла вона. А в мені підіймалася злість на цю вискочку й долоні стиснулися в кулаки! Уважно придивилася до неї: гарна, якоюсь хижою вродою, з гострими рисами обличчя, блакитними очима та довгим блакитним волоссям, яке, наче виблискувало крижинками. «Дракониця» — подумалося мені. Мимоволі стала порівнювати себе з нею і мені, на мить, здалося, що я їй програю. «Айрі, він вибрав тебе! Ти його істара, а не вона! Довіряй його вибору» — подумки заспокоювала себе і змусила розтиснути кулаки.

— Ахаха — пролунав сміх її подруги. — Ну ти і придумала Ліора. А що, закладаємося! — і вони почали шепотітися так, щоб їх ніхто не почув.

— Ідемо! — потягнула мене за мантію Аяда — пообідаємо, поки вся ця навала не окупувала їдальню.

Ми піднялися і попрямували на вихід.

Взявши наїдки та сівши за стіл я, нарешті, вибухнула праведним гнівом:

— Ні, ти чула, що ця харпога* сказала?!

Від її слів всередині мене підіймався гнів, руки мимоволі стискалися в кулаки і я, мов вогнедишний дракон, готова була вивергати полумʼя.

— Тихіше Айрі, заспокойся. — Аяда простягла руку й погладила мене по моїй долоні, — ти його істинна, і крім тебе він уже нікого не бачитиме. Ти для нього найкраща, найкрасивіша, найбажаніша жінка. А те, що ця блакитноволоса собі щось намріяла, то її проблеми!

— Але я все одно переживаю, Аядо! Ми вирішили, поки, відкрито не оголошувати про свої відносини, і вона буде думати, що він вільний!

— Та мало, що вона собі думатиме! Айрі довіряй Рейгару, та не занижуй свою самооцінку. Та дракониця і близько з тобою не стояла! — запально заговорила Аяда.

— Добре, ти маєш рацію. Буду довіряти йому. Просто я і подумати не могла, що так швидко за… — запнулася я і сама здивувалася, що мало не сказала, — що мене буде так тягнути до майже незнайомого чоловіка, дракона!

Роздумуючи над словами перевертниці про довіру продовжила їсти свій обід. А ще думала над тим, що мало не ляпнула. Треба ж… закохалася… невже і, правда, закохалася в людину, тобто дракона, якого знаю пару днів. Маячня якась, невже можна закохатися так швидко. Я в цьому взагалі нічого не тямила, не зважаючи на те, що мені стукнуло 21 рік. Коли дівчатка-однокласниці бігали на побачення, я засідала чи то за підручниками, чи то просто за читанням. Я з раннього дитинства мріяла вступити в Аурельську Академію і тому багато вчилася та практикувалася в магії. На щастя, мене було кому навчати, крім учителів.

Дзеленькнув мій магіком. Це було повідомлення від Рейгара й на обличчя наповзла усмішка.

— Ти так усміхаєшся, певно, твій дракон пише — змовницьки підморгнула Аяда.

— Так. він. — відповіла й опустила очі в магіком.

«Привіт моя красуня! Тобі дуже личить форма академії, ти найгарніша адептка. Запрошую тебе на побачення, зустрінемося біля «нашої» альтанки через годину. Вдягни щось зручне. Твої Рейгар та Рей (це мій дракон)».

«Побачення…» — прошепотіла.

— Що? — запитала Аяда.

— Він запрошує мене на побачення. Я пішла, треба зібратися, часу обмаль — заметушилася я підскакуючи зі стільця.

— Ходімо, допоможу тобі зібратися.

І ми швидким кроком попрямували до гуртожитку.

Вихором влетіла в кімнату й кинулася до шафи, щоб знайти відповідний одяг.

Від хвилювання мені здавалося, що жодна з моїх речей не підходить. Усе було або занадто повсякденним, або занадто ошатним, і я не могла вирішити, що саме надіти. Мої думки весь час поверталися до Рейгара, і це лише додавало метушні.

«Має бути щось зручне, але гарне.» — подумала я, перевертаючи речі на полиці. Кілька разів я витягувала сукні та сарафани, розглядала їх, але потім кидала назад у шафу. «Ні, не те. Він написав щось зручне, а сукня, яка б не була, може задертися чи ще щось. Ох… хоч би натякнув, що будемо робити й куди іти.» — роїлися думки в моїй голові.

Аяда сиділа на моєму ліжку, спостерігаючи за мною з легкою усмішкою.

— Ти схожа на маленький ураган — захіхікала вона. — Не дарма твоя панівна стихія — повітря.

— Ага. — мугикнула і витягнула чергові речі із шафи. — Може, ось це? — запитала я і приклала штанний костюм кольору морської хвилі до себе. Він був зручним, але водночас виглядав доволі елегантно, але не надто помпезно.

Аяда уважно роздивилася костюм і кивнула:

— Це саме те, що потрібно. Ти матимеш чудовий вигляд. І головне — тобі буде зручно.

Я вдячно усміхнулася їй і швидко одягла костюм. Він, і справді, сидів ідеально, підкреслюючи мою фігуру. Саме те, що потрібно для прогулянки або неспішної вечері в затишному місці.

Залишалося небагато часу, тому я підійшла до дзеркала, щоб зробити зачіску. Вирішила заплести волосся в красиву косу, яка б додала образу завершеності, але не виглядала надто офіційною. Мої пальці швидко і вправно сплітали пасма, і вже за кілька хвилин коса була готова. Вона лягала на плече, надаючи моєму образу ніжності.

Зробила легкий макіяж, підкреслюючи свої природні риси. Трохи рум’ян, легкий блиск на губи — нічого зайвого.

— Ну, як? — запитала я в Аяди, коли завершила приготування.

Вона підвелася з ліжка, підходячи ближче, щоб оцінити результат.

— Ти виглядаєш чудово, Айрі! Твій дракон буде в захваті, хоча він був би в захваті, навіть якщо ти вдягнеш на себе мішок. — зареготала Аяда.

— Та ну тебе! — штовхнула я її в плече.

Її слова змусили мене знову відчути легке хвилювання. Побачення вже зовсім скоро, і я не могла дочекатися нашої зустрічі. Зробила глибокий вдих та видих, підхопила сумочку і вийшла з кімнати, прямуючи до альтанки, щоб зустрітися з моїм драконом.