Розділ 6

Айрелла

Після смачного сніданку в їдальні я вирушила до бібліотеки. Спочатку ми з Аядою планували сходити разом, але вона затрималася, щоби поговорити з батьками. І я сама попрямувала на пошуки бібліотеки.

Список підручників був доволі довгим, бо ми ж перший курс, і нам належить вивчити багато загальних дисциплін.

На дворі було похмуро. Тихий дощ стукав у вікна академії, створюючи ідеальну атмосферу для читання.

Магічний навігатор довів мене до старовинних дерев’яних дверей, які прикрашали гарні різьблені візерунки. Штовхнула двері, й, тільки-но увійшла до бібліотеки, мене одразу охопило відчуття затишку. Сотні книжкових полиць тягнулися до стелі, заповнені магічними томами, старовинними фоліантами та різноманітними манускриптами.

Я підійшла до стійки бібліотекаря, де стояла добра жінка, з темним волоссям, якого ледь торкнулася сивина, з розумними очима та привітною усмішкою. «Ліра Ельміра» — було вказано на табличці, що стояла на стійці.

— Доброго дня, ліро Ельміро, — привіталася і протягнула список. — Мені потрібні ці підручники для занять.

— Доброго дня, адептко. Дайте мені свою руку з міткою.

Простягнула руку, вона поводила таким же кристалом, як і лір Вайсор, коли заселяв нас у гуртожиток. Кристал блимнув зеленим, і ліра Ельміра щось записала в журналі.

Зараз подивимося, що тут у нас, — відповіла вона, беручи в мене аркуш. — Сьогодні тут спокійно, тож це займе лише хвилинку.

Вона швидко переглянула список, кивнула й пішла в глибини бібліотеки, рухаючись між полицями з надзвичайною спритністю для свого віку. Я ж вирішила почекати біля стійки, спостерігаючи за магічними світильниками, що миготіли уздовж стін.

За декілька хвилин ліра Ельміра повернулася з великим стосом підручників у руках.

— Ось, тримай. Усі потрібні тобі книги.

— Дякую, ліро Ельміро, — я усміхнулася їй і підхопила книги заклинанням левітації. Це було чи не перше заклинання, яке я вивчила ще в дитинстві.

Вийшла з бібліотеки, обережно левітуючи підручники, і пішла до гуртожитків. Дощ, поки що припинив падати, тож я швидко (наскільки це можливо) попрямувала в затишні стіни гуртожитку. Відчинила двері до кімнати, пройшла всередину і з полегшенням обережно поклала книги на стіл.

— Ти вже прийшла? — заглянула Аяда до моєї кімнати.

— Ага. Он скільки принесла, — махнула рукою на стос підручників, що височів на столі.

— Ого! І все це треба буде вивчати, — скрушно зітхнула перевертниця.

Я тільки кивнула на знак згоди.

Почала роздивлятися книжки, що лежали зверху стосика: «Історія Феранії», «Географія та політичний устрій Феранії», «Основи бойової стихійної магії», «Історія магічних артефактів»…

— Айрі! — гукнула мене Аяда.

— Що? — запхнула книги в стіл і вийшла з кімнати.

— М-м-м, тут до тебе прийшли, — загадково усміхнулася вовчиця.

— Хто? — здивувалася я і попрямувала до дверей.

На порозі стояв Рейгар у білосніжній сорочці, чорних штанах та в начищених черевиках із невеликим букетом лунарій.

— Е-е-е… Привіт, — трохи розгублено промовила я і відчула, як на щоки наповзає румʼянець. Серце сполоханою пташкою забилося в грудях. Я була рада його бачити і відчувала, що встигла скучити за той короткий проміжок часу, що ми не бачилися.

— Привіт! Це тобі, моя істаро! — звабливо усміхнувся дракон і простягнув букет.

— Дякую! — узяла квіти і вдихнула надзвичайний аромат.

— Я запрошую тебе на прогулянку.

— Зараз?

— Так! — усміхнувся дракон. — Чекаю тебе на виході з гуртожитку.

— Добре, я швидко! — кинулася в кімнату, щоби поставити квіти у вазу та переодягнутися.

Мені хотілося виглядати для нього гарно, бути особливою в його очах. Кинула погляд у вікно: хмари розійшлися і виглянуло сонечко, наче й не було дощу.

Відчинила дверцята шафи й намагалася придумати, щоби його вдягнути. Відкопала у своїх речах блакитний сарафан, з легкої тканини, спідницею до колін і напівпрозорими рукавами. Розчесала волосся, мазнула по губах блиском і вилетіла в коридор.

— Я пішла! — крикнула Аяді й побігла до виходу з гуртожитку.

Перед дверима пригальмувала, зробила кілька глибоких вдихів і видихів.

«Заспокойся Айрі, це просто прогулянка. Усе буде добре» — подумки я наставляла себе і штовхнула стулки, виходячи на ґанок.

Рейгар

Я стояв перед гуртожитком «Аркануму», очікуючи на Айреллу. Мої думки весь час поверталися до неї, як хвилі до берега. Вона була не просто дівчиною, яка полонила моє серце. Вона була моєю істарою, частинкою мого життя, без якої я вже не міг уявити свого майбутнього, хоч ми тільки й зустрілися.

Двері гуртожитку відчинилися, і я побачив Айреллу. Вона була така гарна у своєму блакитному сарафанчику й розпущеними рожевими косами, що я замилувався нею.