Розділ 3

Рейгар

Я поспішав до Академії, бо мав зустрітися з Іріаном і погодити всі справи перед початком навчального року. Біля воріт та на подвірʼї товпилися адепти та вступники. Цей рік був напрочуд багатий на новеньких. Цікаво, скільки цього року буде першокурсників.

Я просувався через натовп наполоханих вступників аж тут на мене хтось налетів. Я підхопив тонкий дівочий ліктик, а вона вперлася долоньками мені груди.

У місці її доторку одразу запалило, у ніс вдарив приємний запах дівчини. «Не може бути! Істара*! Тут…». Крізь шум у вухах долинуло перелякане:

— О-ох, вибачте!

Дівчина дивилася на мене зашарівшись, а я ледь втримував дракона в собі. Зіниця пульсувала, перед очима плило. Різко втягнув у себе повітря, відсторонив дівчину й не сказавши ні слова попрямував геть. «Не зараз!» — подумки гаркнув своєму дракону. «Ми злякаємо її, ти ж відчув, що вона людина — магеса». «Але ж вона наша!» — незадоволено прогарчав дракон у відповідь. «У нас буде час, щоб вона до нас звикла. Сподіваюся, вона вступить і нам не доведеться її шукати по всій Феранії».

Розмовляючи з драконом, заспокоюючи й себе і його, я дістався до кабінету ректора. Штовхнув різьблені двері та зайшов у приймальню.

— Привіт Ліно! У себе? — махнув головою в сторону кабінету Іріана й запитально глянув на секретарку. Це була випускниця Академії, миловидна рудоволоса магеса, яка чомусь залишилася тут працювати секретаркою, хоча потенціал у неї був непоганий.

— Ні! Лір келʼБлудрон зараз виступає перед абітурієнтами. Можете почекати. — усміхнулася і продовжила працювати з паперами.

— Добре, почекаю.

Всівся на диван і знову згадав зустріч з істинною, з моєю істарою. Це ж треба! Тут в Академії, зовсім близько! Вона молоденька, гарненька, а її запах м-м-м… Відтворив у памʼяті її образ: невеличкий зріст, мабуть, і до мого плеча ледве дістає, гарне личко з мʼякими рисами, трохи кирпатий ніс, волосся кольору фуксії, пухкі рожеві губи, тонкі долоньки, струнка й тендітна. Дракон усередині заворочався і замуркотів, як великий кіт. Вона йому теж сподобалася. Трохи турбувало те, як вона сприйме нашу різницю у віці, їй, певно, років 20–21, тільки наступило магічне повноліття. Я, за мірками драконів, теж ще молодий — другу сотню тільки розміняв, а дракони живуть довго, можуть дожити й до 1000 років. Усе залежить від сили магії.

— Привіт! — пролунало збоку голосом Іріана. — Давно чекаєш?

— Вітаю! Ні, нещодавно зайшов. Ох і натовп біля воріт, ледь пробрався. — усміхнувся я і пройшов у кабінет ректора.

— Рейгаре! У цьому році тобі доведеться взяти кураторство. Лір Крістоф уже старий і захотів на пенсію.

— Гм-м, трохи неочікувано — протягнув я. — І який факультет ти хочеш мені дати?

— «Арканум» звісно! Ти ж найкращий бойовик за останні років сто! — вигукнув Іріан.

— Ти перебільшуєш. — засміявся я. — хіба останні пʼятдесят, бо тоді я був занадто малим, щоб стати кращим із кращих.

— Завтра буде відбір. Будеш присутнім?

— Ні, маю справи. Та й відпочити треба, перш ніж ганяти молодняк.

— Добре, дякую, що погодився. А то й не знаю, кого б узяв на твоє місце. Зустрінемося через чотири дні на знайомстві з групою. — сказав ректор і піднявся з крісла.

— До зустрічі! — ми потисли руки і я вийшов із кабінету Іріана.

Вийшов на вулицю і вдихнув свіже повітря. Почув сміх і очі самі забігали в пошуках володарки такого прекрасного сміху. З гуртожитку вийшли дівчата, це була моя рожевоволоса істара з якоюсь дівчиною. Я дивився і милувався нею, а дракон знову прагнув вирватися на волю. Вона почала озиратися і крутити головою, наче відчула на собі мій погляд. Відступив у тінь. Сам від себе такого не очікував.

Створивши портал, я опинився у своєму домі. Це був невеличкий будиночок із білого каменю в Аурелії, неподалік Аурельської Академії. Звісно, багато викладачів жили на території Академії, там були окремі будиночки для них, але я волів жити у своєму житлі. Думки раз по раз поверталися до моєї рожевоволосої дівчинки. Яка ж вона тендітна. Шкода, що я не встиг до пуття розгледіти її. «Треба було хапати її і тягти в наш барліг» — обурювався мій Рей. Так-так, я назвав дракона скороченим варіантом свого імʼя. Я малий був і фантазії на більше не вистачило. «Рею, не поспішай» — вкотре я заспокоював дракона. Повечерявши на одинці я ліг спати.

Уже зранку я був на території Академії та спостерігав, як зграйка новачків йшла до Зали Астраліон. Там була й моя істара. Сподіваюся вступить.

Через деякий час я побачив знову цих двох реготух. «Який у неї чудовий сміх» — проворкотів Рей. «Повністю з тобою згоден» — відповів я усміхаючись. Вона знову покрутила головою, нікого не побачила й опустила погляд на запʼястя. «Вступила» — закричав дракон. «Вступила» — видихнув я.

Айрелла

Двері з номером 202 ми знайшли швидко, вони були майже на початку коридору. Зробивши все як і велів лір Вайсор ми увійшли у своє помешкання.

Його важко було назвати кімнатою, це було більше схоже на маленькі апарти з кількома кімнатами, холом із диванчиками, кількома дверима та ванною.

Від входу був невеличкий коридорчик, що вів у хол та до дверей. Їх було четверо: одні вели у вбиральню, інші три — у кімнати. Одна кімната була зачинена, видно, там уже хтось жив, а інші дві вільні.

— Ого! — захоплено заозиралися ми з Аядою.

— Я такого навіть не очікувала! Недарма це найкраща академія у Феранії! — сказала я. — Нумо обирати кімнати.

Я підійшла до перших дверей, що були зачинені, і притулила ключ, пустивши маленький імпульс, і вони відчинилися. Аяда зникла за дверима своєї кімнати, а я зробила крок у свою.

Кімната виявилася доволі затишною і просторою: зі світлими персиковими стінами, великими вікнами з легкими прозорими фіранками, приємним сучасним інтерʼєром, так і не скажеш, що ми в стародавньому замку.