Розділ 3

Рейгар

Я поспішав до Академії, бо мав зустрітися з Іріаном та узгодити всі справи перед початком навчального року. Біля воріт та на подвірʼї товпилися адепти та вступники. Нинішній набір був напрочуд багатий на новеньких. Цікаво, скільки цього року буде першокурсників?

Я просувався крізь натовп розгублених вступників, аж тут на мене хтось налетів. Встиг підхопити тонкий дівочий ліктик, а вона вперлася долоньками мені груди, намагаючись втримати рівновагу.

У місці її доторку одразу запалало, а в ніс вдарив приємний запах дівчини.

«Не може бути! Істара! Тут?» — ця думка обпекла сильніше за драконяче полум’я. Світ навколо завмер, залишивши тільки її — єдину жінку, яка була найголовнішим скарбом для дракона — істинну пару.

Крізь шум у вухах долинуло перелякане:

— О-ох, вибачте!

Дівчина дивилася на мене, зашарівшись. Крізь пелену в очах помітив червоні плями на привабливому обличчі та копну яскравого волосся, що обрамляло лице.

Дракон щосили намагався вирватися, я ледь втримав його всередині. Зіниця пульсувала, серце калатало, а у вухах дзвеніло. Різко втягнув у себе повітря, відсторонив дівчину й, не сказавши ні слова, попрямував геть.

«Не зараз!» — подумки гаркнув своєму дракону. — «Ми злякаємо її, ти ж відчув, що вона людина — магеса».

«Але ж вона наша!» — незадоволено прогарчав дракон у відповідь.

«У нас буде час, щоб вона до нас звикла. Сподіваюся, вона вступить і нам не доведеться шукати її по всій Феранії».

Розмовляючи з драконом, заспокоюючи й себе і його, я дістався до кабінету ректора. Штовхнув різьблені двері та зайшов у приймальню.

— Привіт Ліно! У себе? — махнув головою в сторону кабінету Іріана й запитально глянув на секретарку. Це була випускниця Академії, миловидна рудоволоса магеса, яка, чомусь, залишилася тут працювати секретаркою, хоча потенціал у неї був непоганий.

— Ні! Лір келʼБлудрон зараз виступає перед абітурієнтами. Можете почекати. — усміхнулася вона і продовжила працювати з паперами.

— Добре, почекаю.

Всівся на диван і знову згадав зустріч з істинною, з моєю істарою. Це ж треба! Тут в Академії, зовсім близько! Вона молоденька, гарненька, а її запах м-м-м…

Відтворив у памʼяті її образ: невеличкий зріст, мабуть, і до мого плеча ледве дістає, гарне личко з мʼякими рисами, трохи кирпатий ніс, волосся кольору фуксії, пухкі рожеві губи, тонкі долоньки, струнка й тендітна.

Дракон усередині заворочався і замуркотів, як великий міракс [1]. Вона йому теж сподобалася. Єдине, що мене трохи турбувало — як вона сприйме нашу різницю у віці: їй, певно, років двадцять чи двадцять один — щойно наступило магічне повноліття. Я за мірками драконів теж ще молодий — другу сотню тільки розміняв, а дракони живуть довго, можуть дотягнути й до тисячі років. Усе залежить від сили магії.

— Привіт! — пролунало збоку голосом Іріана. — Давно чекаєш?

— Вітаю! Ні, нещодавно зайшов. Ох і натовп біля воріт, ледь пробрався. — усміхнувся і пройшов у кабінет ректора.

— Рейгаре! У цьому році тобі доведеться взяти кураторство. Лір Крістоф уже старий і захотів на пенсію.

— Гм-м, трохи неочікувано, — протягнув я. — І який факультет ти хочеш мені дати?

— «Арканум» звісно! Ти ж найкращий бойовик за останні років сто! — вигукнув Іріан.

— Ти перебільшуєш, — засміявся я. — Хіба останні пʼятдесят, бо тоді я був занадто малим, щоб стати кращим із кращих.

— Завтра буде відбір. Будеш присутнім?

— Ні, маю справи. Та й відпочити треба, перш ніж ганяти молодняк.

— Добре, дякую, що погодився. А то й не знаю, кого б узяв на твоє місце. Зустрінемося через чотири дні на знайомстві з групою, — сказав ректор і піднявся з крісла.

— До зустрічі! — Ми потисли руки, і я покинув кабінет Іріана.

Опинившись на вулиці, на повні груди вдихнув свіже повітря. Десь поряд пролунав сміх, й очі самі почали шукати володарку цього прекрасного голосу. З боку гуртожитку з’явилися дівчата: моя рожевоволоса істара з якоюсь дівчиною. Я милувався своєю парою, а дракон знову рвався на волю. Вона раптом почала озиратися, наче відчула мій погляд. Відступив у тінь, сам не очікуючи від себе такої обережності.

Створивши портал, я опинився у своєму домі. Це був невеличкий будиночок із білого каменю в Аурелії, неподалік Аурельської Академії. Звісно, багато викладачів жили на території Академії, там були окремі будиночки для них, але я волів жити у своєму житлі.

Думки раз по раз поверталися до моєї рожевоволосої дівчинки. Яка ж вона тендітна! Шкода, що я не встиг до пуття розгледіти її.

«Треба було хапати її та тягти в наш барліг», — обурювався мій Рей.

Так-так, я назвав дракона скороченим варіантом свого імʼя. Я був малий і фантазії на більше не вистачило.

«Рею, не поспішай», — вкотре я заспокоював дракона.

Повечерявши на одинці, я ліг спати.

Уже зранку я був на території академії та спостерігав, як зграйка новачків прямувала до Зали Астраліон. Там була й моя істара. Сподіваюся, вступить.