Розділ 1

А

Айрелла

Я стояла на головній вокзальній площі та міцно стискала в руках свою жовту валізу. Навкруги був гамір, штовханина, народ поспішав до чартрейнів*, які прибували та відправлялися в різні куточки Феранії. Повз мене нечутно пронісся один із них із такою швидкістю, що кинув моє розпущене волосся кольору фуксії мені в обличчя. Швидко забрала прядки з обличчя, глибоко вдихнула, видохнула та зробила крок у своє нове життя.

Сьогодні збувалася моя мрія — нарешті, я їду вступати до найкращої Академії магії у всій Феранії.

— Залишилося тільки її знайти — тихо пробубніла я собі під носа і вирушила на пошуки магілокса**.

Дійшовши до великої площі, де на сонці всіма кольорами веселки виблискували довгасті боки магілоксів, схожих на капсули, я смикнула одного з візників і запитала чи довезе він мене до Аурельської Академії магії.

— Звичайно ліра***. Це буде десять арнів**** — усміхнувся сивочолий чоловік. Узяв мій багаж та засунув його в багажне відділення.

Пірнувши всередину магілокса, я відкинулася на спинку та заплющила очі. «Заспокойся Айрі» — подумки промовила собі і зціпила пальці на спідниці. Я нервувала, усе ж таки не кожен рік вступаєш в академію магії.

Мені здалося я тільки кліпнула, а вже стояла перед воротами Академії серед таких же розгублених вступників. Що ж, нас було багато, але не всі пройдуть вступні іспити та стануть адептами. Я не знала як точно буде проходити вступ, батьки мені не розповідали, тільки загадково перезиралися і усміхалися, мовляв, прийде час і ти про все дізнаєшся.

Підняла очі і стала роздивлятися подвірʼя, більшість якого займала купа людей. Ковані величезні ворота були сьогодні відкриті та радо запрошували гостей і адептів Академії. Від воріт вилася широка стежина, викладена каменем, по обидва боки від неї росли зелені кущі. Аурельська Академія була велична — під сонцем розкинулася будівля, що радше нагадувала стародавній замок, вимощена коричневою цеглою, здіймалися вгору червоні шпилі й башти, наче хотіли дотягнутися до неба і виблискувала на сонці блакитна черепиця. Захопливе видовище!

Помилувавшись краєвидом ще трохи, я підхопила валізу і стала просуватися ближче до воріт. Уже була майже в цілі, як відчула, що втрачаю рівновагу від поштовху й завалюючись на бік, впала комусь до рук, впускаючи валізу.

— О-ох, вибачте — почала я і підняла очі на мою мимовільну жертву, яка міцно тримала мене за лікоть, а я вперлася долоньками в груди, затягнуті білою футболкою. «Міцні які, от би побачити їх без одягу.» — подумала й почервоніла від своїх же думок. Переді мною стояв нелюд — так у Феранії називали всіх, хто не був людиною-магом: загалом драконів, перевертнів та демонів. Їх у нас зустрічали не рідко, але все ж не так часто, як людських магів та магес. Я дивилася в його очі, спостерігала, як його зіниці змінювали форму з вузької щілини на круглу. «Певно злий» — подумала я. Дракон різко втягнув у себе в повітря, відпустив мене й розчинився серед натовпу, не промовивши ані слова. «Дивний, але гарний. Цікаво, хто він?» — пронеслося в моїй голові. Я встигла вихопити його широку міцну спину та чорняве, як смола волосся, перш ніж остаточно втратила його з поля зору. Знизавши плечима, трохи оговталась, підхопила валізу й далі попрямувала до воріт.

— Нарешті — видихнула я, коли все ж таки потрапила до двору Академії, там уже купчилися старші курси та із цікавістю поглядали на схвильований молодняк.

— Скільки народу — почула я збоку від себе та поглянула на високу дівчину поряд зі мною. Вона усміхнулася і промовила:

— Я — Аяда.

— Айрелла, але можеш звати мене Айрі — усміхнулася я у відповідь.

— Я трохи хвилююся — сказала Аяда — ти знаєш як проходитимуть іспити?

— Ні — відповіла я. — Мої батьки тільки усміхалися хитро й перезиралися між собою, коли я питала про вступ до Академії. — Закотила я очі.

— Хі-хі — засміялася Аяда — мої теж нічого не кажуть, наче то велика таємниця.

— Ага — пирснула я.

Ми ще тихенько перемовлялися ні про що, аж раптом на весь двір пролунало голосно:

— Вітаю вас адепти та майбутні адепти в Аурельській Академії Магії. — здавалося, голос лунає звідусіль. Це був приємний тембр із хрипкими нотками сили, аж мурашки поповзли по руках, так вразило.

Ми підняли голови й побачили молодого чоловіка, одягненого в чорну сорочку та штани. Він був високий, вище середньостатистичних людей, міцний, наче скеля, одразу видно — нелюд. Його довге вогняне волосся було перехоплене стрічкою у хвіст і аж палало на сонці. Здалеку не надто розгледіла його рис обличчя, але здогадувалася, що гарний, як і всі нелюди.

— Мене звати Іріан кел’Блудрон. Я — ректор цієї академії та буду приймати вас у нашу Альма-матер. Цього року вас набагато більше, ніж минулого, тому вступні випробування будуть продовжуватися впродовж чотирьох днів. Зараз вас усіх розселять у гуртожитках академії, а вже завтра почнеться процедура вступу. Докладніше про це ви вже дізнаєтеся безпосередньо на самій процедурі.

Ректор закінчив свою промову та передав нас своїм помічникам.

— Вітаю майбутні адепти та адептки. Мене звати Кіларія Еванс, але ви можете звертатися до мене ліра Еванс. Я ваш куратор на чотири дні, що ви проведете на території академії під час вступних випробувань. Прямуйте за мною.

Ми з Аядою ошелешено перезирнулися і попрямували за білявою жіночкою-магесою, яка спритно провела нас повз різьблені двері академії і прямувала звивистою стежкою до двоповерхових будівель, які стояли трохи осторонь. Чотири будівлі були зʼєднані між собою переходами, але також мали окремі входи. Вони були викладені коричневою цеглою, мали квадратними вікна й аркові різьблені двері, певно, це якась фішка Аурельської Академії.

Ліра Еванс зупинилася і плеснула в долоні, привертаючи нашу увагу.

— Вас розділять по факультетах. Усього в Аурельській Академії Магії їх чотири — розповідала ліра Еванс, а ми уважно і схвильовано слухали.