Розділ 21

Аяда

Важка долоня ніжно торкнулася голови, ковзнула пасмами волосся, а інша рука владно притягнула мене за талію. Не встигла я зітхнути, як Іріан прибрав тацю з ліжка й опинився поруч. Він зігрівав мене своїм теплом, а легені наповнював його димний аромат. Я тихенько насолоджувалася його присутністю, дотиками, теплом великого сильного тіла, до якого притискалася своїм боком. Іріан притягнув мою голову та вклав собі на плече, і я дозволила собі просто бути поруч із ним і ні про що не думати.

А потім почула його голос, глухий, охриплий, ніби від довго стримуваних емоцій:

— Аядо, пробач мені. Я був таким самовпевненим дурнем… Відштовхував тебе тоді, коли ти потребувала моєї підтримки, — він зітхнув й замовк.

Я здригнулася, повільно розплющила очі. Підняла голову й подивилася на нього. Вдивлялася в це гарне обличчя, в пронизливі сірі очі, в яких відбивався жаль, біль та провина.

— Я... — Іріан глибоко вдихнув. — Я не хочу більше тікати. Не хочу удавати, що нічого не відчуваю. Хочу бути твоїм шинталь, хочу, щоб ти була моєю… Я допоможу пробудити твою вовчицю, я вже почав дослідження…

Його слова обпікали душу. Я не знала, що відповісти. Все всередині клекотіло: біль, надія, страх і туга, змішані у клубок. Хотілося вірити. Хотілося довіритися. Але старі рани ще боліли.

Я мовчала. Просто дивилася на нього, а він терпляче обіймав мене й погладжував по волоссю, плутаючись пальцями в пасмах.

Скрипнули двері й ми з Іріаном одночасно підняли голови. На порозі стояла Айрелла в супроводі якоїсь жінки в уніформі цілительки. Я сіпнулася, щоб відхилитися від Іріана, але він притримав мене й заговорив:

— З тобою все гаразд, Айрелло?

— Так, дякую, — хрипко прошепотіла подруга й опустила голову. Щось з нею було не так.

— Я сходжу провідаю Рейгара, — мовив Іріан, глянув на мене й усміхаючись сказав: — ще зайду, відпочивай Ая.

Я розгублено кивнула. Це звернення було таким особливим. Мене ніхто так не називав, тільки він…

Айрелла в кілька кроків подолала відстань від дверей до ліжка й за мить ми вже обіймалися, розпитуючи одна одну про самопочуття. А потім, ділилися новинами.

— Це жахливо, Айрі… — обіймала я подругу, яка схлипувала. І я теж не стримувала сліз. Дізнатися, що твій істар не памʼятає тебе, після того, як стала його нареченою, як пережила напад… — Але все буде гаразд, от побачиш. Рейгар обов'язково згадає тебе. А якщо ні, — усміхнулася крізь сльози, — у нього теж є мітка. Він нікуди не дінеться. Закохається в тебе знову, якщо потрібно.

Айрелла трішки звеселилася, а потім почала розпитувати, що в мене з Іріаном. Тепер вже я розповідала їй свої перипетії з обраним.

М-так, оце в нас вдача…

Коли ж мова зайшла за Астара й мої спроби відволіктися за допомогою демона, Айрелла запитала:

— Допомогло?

— Ні, не допомогло, — зітхнула я й розповіла про вибачення Іріана. А тоді, замислившись, тихо додала: — Але я не можу так просто це прийняти. Він зробив мені дуже боляче тоді. І я не можу одразу погодитися.

Айрі взяла мою руку й стиснула у знак підтримки.

— Я розумію тепер, як боляче, коли твій чоловік не хоче бути з тобою. Але подумай, може варто дати йому шанс? — запитала подруга

— Можливо. Але я не іграшка, не хочу, щоб він користувався мною. Хочу беру, хочу відкидаю. Іріану треба буде постаратися, щоб знову завоювати мою довіру.

Зітхнула й прикрила очі. Подумала, що варто розповісти Айрі, як я обпеклася одного разу з ведмедем і знову довіритися Іріану тепер важко.

— Я втомила тебе своїми розмовами? — за кілька хвилин мовчання запитала Айрелла.

— Ні, — хитнула головою, намагаючись розплющити очі. — Я рада, що з тобою все в порядку. Просто, ще не відійшла від пригод у підземеллі.

Айрелла повідомила, що її виписують, але пообіцяла, що буде приходити мене навідувати. Я вже чула її немов крізь вату, і на межі сну мені здалося, що я чула голос Іріана. Але розплющити очі та впевнитися мені вже забракло сил. Сон огорнув мене важкою ковдрою забуття.

— Аядо, прокидайся…

Хтось торсав мене за плече, я мугикнула й перевернулася на інший бік, накрившись ковдрою.

— Аядо… — Відчула ніжний доторк до щоки, а ніс вловив аромат айсанте, тліюче вугілля та жар полумʼя.

— Ммм, Іріане… — мугикнула я, все ще не розплющуючи очей.

— Прокидайся, потрібно випити настоянку, — промовив Іріан й сів поруч зі мною.

Розплющила одне око й подивилася на цього вовчиська. Мені було дивно бачити його тут, але приємно… Чого вже брехати собі.

— А ти хіба записався в цілителі?

Важко підвелася я та сперлася на узголівʼя ліжка. Коли вже пройде ця клята слабкість?

— У твого персонального, — пробубнів Іріан й взяв настоянку, що стояла на приліжковій тумбі. Відкупорив пляшечку з темного скла й подав мені.

Взяла її й принюхалася — пахло чимось гірким й травʼяним. Зітхнула й махом перекинула рідину в себе, скривилася від гіркого смаку.