Розділ 19

Іріан

Сутінки згустилися над Академією, коридори та аудиторії опустіли, а я все ще сидів у своєму кабінеті. Схилившись над паперами, що завалювали стіл, я намагався розібратися в написаному. Можна було б подумати, що я працюю над розслідуванням зниклих адептів — але ні, не сьогодні. Моєю увагою наразі заволоділи дослідження «місячної сплячки».

Обережно перебирав старі папери, які були списані чорнилом й вчитувався у вицвілий текст. Відомостей було катастрофічно мало, ніхто до пуття не міг зрозуміти, звідки береться ця хвороба і як її лікувати. Агресивне лікування послабляло перевертня й швидко вбивало, а тих, чию другу іпостась вдалося приспати (хоча до цього теж прийшли не одразу), могли врятувати лише шинталь.

Перегорнув кілька сторінок й на очі потрапили поради для обраних. Пробігся по дрібних буквах й пробубнів уголос:

— Проводьте якнайбільше часу разом, наберіться терпіння, особливо важливий контакт «тіло до тіла», частіше приймайте звірячу форму поруч з хворим… — зітхнув й подумки вилаявся. То як, скажіть на милість, я маю приймати звірячу форму, якщо мій вовк біля неї — як навіжений?!

Я вже почав було задумуватися над варіантом, щоб запропонувати Аяді пробудити її вовчицю, або зʼїздити до лікаря, коли мої думки перервав звук відкритого порталу й Рейгар, що безцеремонно виник переді мною.

— Іріане! — гаркнув він, важко дихаючи. — Підіймай усіх по тривозі! В Академії коїться щось лихе. Айрелла в небезпеці, я відчуваю це!

Я подивився на Рейгара та насупив брови. Трясця! Що знову сталося?

— Що ти маєш на увазі? — намагався я запитати спокійним голосом, але нутрощі вже скручувало від тривоги, яка передалася мені від Рейгара. Не став би він так наполягати, якби то були дрібниці. Отже, справи — кепські.

— Гримуар… Хтось виконує якийсь ритуал з нього, темний ритуал… — гарячково заговорив Рейгар, стискаючи й розтискаючи пальці. — Айрелла десь у підземеллі. Двері запечатані потужною магією, і я не зможу самотужки їх зламати. Здогадуюся, що знайшов тих, хто викрадав адептів і Айрелла у них.

— Трясця! — вилаявся я й подав тривожний дзвін, що означав бойову готовність всіх викладачів та старших курсів.

Почалася метушня, підготовка до штурму підземелля, а я подумки молився Каліону, щоб Аяда була де інде, та хоч і з Астаром. Аби вона була в безпеці. На згадці про Астара вовк загарчав.

«Та годі!», — гаркнув я подумки. — «Краще з ним, ніж вони підуть кудись з Айреллою разом і вона буде в небезпеці».

Ми зібрали загін з найкращих бойовиків, та Рейгар переніс нас до підземелля. Перш ніж почати зламувати печатку, Рейгар розвернувся та попередив про небезпеки, які можуть чекати на нас за дверима. Найпідступнішою могла бути темна ментальна магія. Тож встановивши щити й убезпечивши розум ми взялися штурмувати підземелля.

Двері піддалися після кількох потужних магічних ударів, та ми, нарешті, опинилися всередині. Важка темна енергія, якою було заповнене все навкруги, лягла на плечі. На мить я аж присів, настільки була відчутна темна магія. Але випростався та майже одразу був залучений до бійки.

Краєм ока побачив свічки, що розставлені навкруги, камʼяні склепіння над головою й стіни з кількома прихованими нішами, звідки зʼявлялися постаті.

Побачити свого наставника та колишнього куратора Аркануму — Моргана Кристофа — виявилося неприємною несподіванкою. Пізніше ми зʼясуємо, чому він вдався до темної магії, але зараз потрібно було перервати ритуал.

Ми боролися проти його поплічників, серед яких були й адепти, щити тріщали й ми майже впоралися, коли кількох нелюдів накрила темна хвиля й вони кинулися на нас.

— Дідько! — вилаявся я й ми з Рейгаром почали захищатися від своїх же.

Пройшли чи то години, чи то хвилини, але нам вдалося їх перемогти. Рейгар кинувся до Айрелли, що лежала на вівтарі. Я зітхнув й натиснув пальцями на прикриті повіки, аж раптом побачив її — Аяду.

Вона стояла якась бліда, з запалими щоками й беззвучно ворушила губами, а потім… впала, ніби зламана рослинка. Я почув крик й не одразу усвідомив, що кричав я сам. Вовк усередині заскімлив від туги. Кинувся до неї, поклав пальці на тонке бліде запʼястя, але під пальцями відчув лише прохолодну шкіру…

— Ні-ні-ні, — безладно шепотів я та намагався відчути хоч якийсь подих, хоч щось, щоб зрозуміти, що вона жива.

— Ні-і-і, — пролунав крик голосом Айрелли і я стрепенувся. Полуда з очей впала. Що це тільки що було? Видіння? Ілюзія? Так, так — ілюзія. Аяди тут немає, вона в безпеці, десь в гуртожитку — переконував я себе.

Струсонув головою, роззирнувся й побачив Айрі, яка схилилася над Рейгаром, що лежав на землі. Кинувся до них, оминаючи хаос, що творився довкола. Треба швидко зʼясувати що сталося й знайти Аяду.

— Що сталося, Айрелла? Де Аяда? Ви були разом? — запитував у дівчини, але вона хапала ротом повітря, ковтала сльози.

Махнувши своїм людям гаркнув:

— Відправте їх до цілителів!

Збоку почувся шерех і тихий стогін. Обернувся й побачив Аяду, що лежала біля вівтаря. Бліда, зі сплутаним волоссям, чорнота якого припорошилася пилом та дрібними камінцями, очі заплющені, дихання — поверхневе.