Розділ 13

Аяда

Я сиділа за столом і крутила в руках калліграфіс. В кімнаті було темно, лише сріблясте приглушене світло місяця заглядало у вікно й маленький світловий кристал відкидав химерні тіні на стіни.

Переді мною лежав щоденник. На білій чистій сторінці стояла тільки сьогоднішня дата. Попри купу думок, що роїлися в голові, я не могла перенести їх на папір. Зітхнула і захряснула щоденник, накладаючи на нього захист. Запхала його в шухляду й провела долонями по обличчю.

Втома огорнула плечі, мов важка ковдра.

Повільно підвелася, переодяглася в розтягнуту, але зручну футболку й лягла у ліжко.

Заплющила очі. Перед очима пронісся сьогоднішній день, червоний вовк та прогулянка з Айреллою.

Вона так щиро і з цікавістю розпитувала про мої стосунки з Астаром, раділа, що я не сама. А я… я не могла розповісти їй про ректора, про його слова. Здавалося, якщо скажу про цю ситуацію вголос — вона стане ще реальнішою.

І тим не менш, я відчувала провину. Перед собою, перед подругою та, як не дивно, перед Астаром.

З одного боку, ми обидва розуміли, що наш звʼязок тимчасовий, але наскільки чесно було йти на побачення після того, як дізналася про існування свого шинталь? Наскільки чесно за допомогою хлопця намагатися заповнити пустку, що розросталася всередині з кожним днем? А слова ректора, які засіли в думках і лягли камʼяною брилою на серце, робили цю пустку глибшою, темнішою. Невже я не варта того, аби бути його істинною?

Ці думки переслідували мене, доки я не поринула у тривожний, неспокійний сон.

Позаяк сьогодні був вихідний, я дозволила собі подовше поніжитися в ліжку. Але все ж, шлунок голосно обурився такій несправедливості й довелося вставати. Потягнувшись, попрямувала до ванної. Зробила всі ранкові ритуали, й відчинила дверцята шафи. Перегорнувши кілька вішаків, вирішила для різноманіття одягнути сукню. Вона була простого прямого крою, в міру обтисла, але темно-червоний колір гарно підкреслював фігуру. До того ж вона була теплою. Кинувши погляд у дзеркало, вийшла та постукала в кімнату Айрелли.

У дверях показалася сонна й скуйовджена подруга.

— Привіт, — мовила Айрі й позіхнула, закриваючи рота долонею. — Проходь. — Вона відступила, даючи змогу мені пройти в кімнату.

— Привіт, вибач, що розбудила. Я думала ти вже прокинулася, — заговорила до подруги, яка сіла на ліжко.

— Погано спала, — знизала плечима Айрелла. — Ти в їдальню?

— Так, — кивнула я. — Прийшла запросити тебе на побачення, — жартома кинула й розсміялася. Айрі підхопила мій сміх, падаючи на ліжко.

— Ох, тоді ти маєш почекати, доки я причепурюся, — хихикнула Айрелла й почалапала у ванну.

За пів години ми вже заходили у напівпорожню їдальню. Деякі адепти поїхали на вихідні додому, хтось ще спав, а хтось — віддавав перевагу сніданкам у місті.

Взявши на роздачі страви та напої, ми розмістилися на зручному диванчику.

— Тож, — порушила я тишу. — Давно хотіла в тебе запитати… — Я замовкла, намагаючись сформулювати запитання так, щоб не видати себе. — Ти майже не пручалася тому факту, що Рейгар твій істинний. Ніколи не виникало думки відмовитися або почекати зі зближенням?

— Ти знаєш, — повільно промовила Айрі, — таких думок не було. Я чомусь майже одразу повірила Рейгару, та й мітка… — Змахнула рукою подруга. — Не дивлячись на те, що я людина, я майже одразу відчула потяг до нього. Навіть пояснити цього не можу… — Айрі на мить застигла, дивлячись кудись в далину, усміхнулася замріяно, ніби згадувала щось хороше, а потім продовжила: — Тому варіант «почекати» я навіть не розглядала. Так, у мене інколи виникають сумніви, чи не розлюбить він мене, чи зможу я його цікавити й далі, але я так швидко закохалася в нього… Загалом, було б важко відмовлятися від коханого.

Я вже хотіла поділитися з Айрі своїми сумнівами з приводу Астара, як над головою пролунало:

— Привіт, мала! — Й поруч зі мною плавно опустився Астар, обійняв мене за плечі та поцілував у щоку.

— Привіт, Астаре, — мовила Айрі.

— Привіт, — зітхнула я та опустила погляд у свою тарілку. Сумніви і почуття провини знову затопили мене.

Демон гмикнув й взявся за свою їжу. Атмосферу навколо пронизала ніякова тиша, тільки було й чутно брязкіт приладдя об порцеляну.

Астар невдоволено сопів і стискав виделку так, що аж побіліли кісточки пальців. Що вже сталося, що він такий роздратований?

Закінчивши сніданок, я вже збиралася піти з Айреллою в бібліотеку чи деінде, як відчула на своєму коліні важкість. Кинула погляд й побачила руку Астара, що лежала на моїй нозі. Підвела очі та подивилася на демона.

— Аяда, не почекаєш мене? — запитав Астар.

— Гаразд, — зітхнула й подивилася на Айрі. Вона лише усміхнулася й кивнула.

— Я піду, не буду вам заважати, — вона помахала нам рукою й усміхнена вийшла з їдальні.

— Хочу запросити тебе на побачення, — промовив демон.

Для мене це прозвучало так зненацька, що я аж здригнулася.

— Зараз?