Розділ 11

Аяда

Руки хлопця припинили рухатися й застигли. Він зітхнув й розвернув мене так, щоб зазирнути мені в очі.

— Чому ти питаєш, Аядо? — запитав Астар. Його голос вмить з мʼякого та веселого перетворився на жорсткіший, навіть колючий.

Гм, він назвав мене Аядою і мав дуже серйозний вигляд. Що його так схвилювало?

— Ем… це просто… просто запитання, — розгубилася я. — Гаразд… добре, не відповідай.

— Що ж змусило тебе про це задуматися? — запитав Астар.

Я стенула плечима. Не казати ж, що мій шинталь мене не прийняв. Тоді б прийшлося розповідати йому, що зі мною не так. А я ще не достатньо довіряла Астарові. Не в цьому питанні.

— Просто цікаво. Адже не всі знаходять своїх обраних одразу, хтось узагалі не знаходить. А якщо знаходить, але не хоче?

Астар випустив повітря крізь зуби, трохи помовчав, вдивляючись у моє обличчя, а потім заговорив:

— Ти ж знаєш, що знайти емессу — це доля, але також це вибір. Ми — демони, знаходимо свою обрану просто поглянувши у вічі. Не буду розповідати тобі всього процесу, але варто нам тільки зустрітися очима з призначеним чи призначеною, то між нами створюється миттєвий звʼязок. Ми одразу ж відчуваємо потяг, особливо якщо обраний нашої ж раси.

Я кивнула, бо знала це з уроків та книг. Астар перевів подих та продовжив:

— Але коли ми не готові до зустрічі з істинною парою, ми просто не заглядаємо у вічі всім підряд, бо потім не так просто розірвати той звʼязок.

— Проте можливо? — уточнила я.

— Можливо, — кивнув головою демон й відвів очі, дивлячись кудись за моє плече. — Але за відмову від обраного доведеться заплатити…

— Чим заплатити?

Астар нарешті повернувся до мене й легенько торкнувся пасма мого волосся, обережно завів його за вухо, торкнувся кісточками пальців щоки. Цей жест був сповнений ніжності, але якихось скажених відчуттів не викликав. Моє серце й досі билося мирно.

— Залежить від демона. Для когось це буде просто біль, який мине. Для когось — порожнеча, яка не заповниться нічим. А для когось… — він ледь помітно стиснув губи. — Це може коштувати життя.

Я відчула, як у грудях щось стиснулося й подих перехопило.

— Ти хочеш сказати, що демон може… померти, якщо відмовиться від емесси?

— Не прямо ось так одразу, — гмикнув Астар. — Але його сутність розбалансується. Якщо зв’язок встановлений, а демон його ламає, наслідки можуть бути… різними. Хтось втрачає частину сили, хтось — можливість відчувати бажання. А хтось… просто згасає.

Я проковтнула клубок у горлі.

— Це… жорстоко.

— Це природа, мала. — Він знизав плечима, відвівши очі й підтиснувши губи.

Мої думки знову повернулися до нашої ситуації з Іріаном. Я ніколи не чула, щоб перевертні помирали, відмовившися від істинної пари, але я й не чула, щоб хтось колись відмовлявся.

А якщо в нас так само й він піддає себе небезпеці? Що як він теж втратить свого вовка або життя? Тоді я ніколи не пробуджу свою вовчицю, ніколи не стану матірʼю, ніколи не зможу когось покохати…

Стисла мимоволі щелепу.

— Гей, ти чого знову насупилася? — Астар м’яко торкнувся мого підборіддя, змушуючи мене глянути йому в очі.

— Просто задумалася.

— Ну-ну. 

Він нахилив голову, розглядаючи мене з неприхованою цікавістю. А я розглядала його. Астар не боявся зазирати мені в очі, й поки я милувалася його фіолетовою райдужкою, що мерехтіла в слабкому вечірньому світлі, як він нахилився ближче й ніжно, не поспішаючи, торкнувся моїх губ.

Я завмерла.

Його губи були теплими, м’якими. Він не поглиблював поцілунок, не пхав свого язика мені в горлянку. Просто цілував ніжно, ніби куштував мої губи на смак. Я невпевнено відповіла на поцілунок, теж не поглиблюючи його.

І чекала…

Чекала, що зараз щось вибухне всередині, що мене охопить хвиля відчуттів, що серце закалатає швидше, що шкіра вкриється сиротами, що прокинуться оті «метелики»…

Але нічого цього не сталося.

Це було… приємно. Але й тільки.

Астар відсторонився і поглянув на мене з легкою усмішкою, притягнувши міцніше у свої обійми. Хлопець сперся підборіддям на мою маківку й мовчав. Я пригорнулася до нього й поклала щоку на його груди, заплющила очі й зітхнула.

Минуло кілька хвилин, перш ніж Астар заворушився, змусивши мене розплющити очі й глянути на нього.

— Що таке? — спантеличено запитала я.

— Я просто подумав, що ти зголодніла, тож…

Ми розімкнули обійми і я трохи відсунулася від Астара. Він потягнувся до кошика, що стояв неподалік, і почав копирсатися там, дістаючи канапки, фрукти та пляшку з чаєм, який, завдяки артефакту, все ще був теплим.

Ми мовчки жували канапки та запивали теплим чаєм. Я насолоджувалася цією миттю настільки, наскільки могла.