Розділ 10

Аяда

Вийшла з кабінету ректора й бездумно побрела порожнім коридором. Ступала, ніби крізь туман, не помічаючи ні мерехтіння магічних світильників на стінах, ні глухого відлуння власних кроків.

Груди стискалися так, ніби на мене звалилася камʼяна брила, важка й холодна. Повітря загусло і ніяк не хотіло наповнювати легені.

У вухах луною віддавалися його слова:

«Мій вовк відчуває до вас потяг». 

«Мені зараз не потрібні стосунки…»

«Пропоную триматися одне від одного на відстані.»

Несвідомо потерла груди біля серця, наче цей рух міг заглушити той біль, що стискав лещатами. Але біль не вщухав.

Він пульсував у кожному ударі серця.

Він розливався по венах разом із кров’ю.

І найгірше було те, що я навіть не знала, чому болить так сильно.

Не знаю скільки часу я блукала, але усвідомила себе в парку Академії. Вітерець обдував щоки й висушував сльози, які я навіть спершу не помічала.

— Трясця, — пробурмотіла я, витираючи сльози. — Сподіваюся мене ніхто не бачив у такому стані.

Я ненавиділа плакати та показувати свою слабкість. Я забрела доволі далеко, тож не думаю, що мене помітить хтось сторонній. Сіла на теплу землю, спершись спиною на шорсткий стовбур дерева, закинула голову й роздивлялася блакитне небо крізь жовто-зелені крони.

Отже… мене знайшов мій шинталь, якому абсолютно не потрібна я та мої проблеми. Йому абсолютно начхати, що моя вовчиця спить, аби ото тільки не заважала йому. Байдужий телепень!

Злість, образа та біль сплелися в тугий клубок почуттів, мені хотілося кинутися до нього в кабінет, нагримати, звинуватити, я вже підскочила на ноги, але мою увагу відвернув звук сповіщення на магікомі. Повагавшись, дістала пристрій з кишені й кинула погляд на екран:

Астар: Привіт, мала! Ти не забула, що в тебе побачення з найхаризматичнішим хлопцем Академії?

Я пирхнула й похитала головою. «Найхаризматичніший хлопець»… А спершу здавався таким відстороненим й серйозним. Блазень.

Голову одразу заповнили метушливі думки. Сьогодні я дізналася, що в мене є шинталь. Чи буде чесно йти на побачення з іншим? Але ж він сам сказав, що я йому не потрібна. Чи вийде в мене відволіктися від болю й не спаскудити побачення? А з іншого боку, можливо це вихід?

Повагавшись, стала набирати повідомлення.

Я: Ой, а з ким саме? Бо я не пам’ятаю, щоб погоджувалася на побачення з Дрейком.

Астар: Хтось гострий на язичок? Ти прекрасно зрозуміла, що я мав на увазі себе.

Я: Хтось дуже самовпевнений! 

Астар: Так. І це тобі подобається. Отже, план такий: о сьомій заберу тебе. Будь готова.

Я: А якщо я скажу, що передумала?

Астар: Тоді я проберуся до тебе в кімнату й викраду тебе.

Я: Ти нахаба!

Астар: А ти все одно зі мною зустрінешся. Отож, до зустрічі, мала.

Я зітхнула й повільно побрела в сторону гуртожитків. Йшла парком хвилин двадцять, це ж треба, як далеко забрела.

Глянула на магіком, який все ще стискала в руці й прискорила крок. Уже минула вісімнадцята, а треба ще хоч трохи привести себе до ладу.

Ні, я не збиралася надто сильно чепуритися, але змити сліди сліз та змінити одяг все ж хотіла.

Піднялася в кімнату й одразу поспішила у ванну. Вмилася холодною водою, щоб освіжити обличчя, потім розчесала своє сплутане волосся. Кілька хвилин роздумувала, що з ним робити: розпустити чи зібрати? Вирішила, що спочатку виберу одяг.

Відчинила шафу й прискіпливо оглянула полиці. Я брала не надто багато одягу і віддавала перевагу штанам, але ж побачення… Пальці ковзнули по матеріалу, і я витягла чорну шкіряну спідницю, яка була ідеально середньої довжини: не надто довга, щоб приховувати, і не надто коротка, щоб бути занадто відвертою. Під неї підібрала таку ж шкіряну сорочку, що виглядала стильно й водночас елегантно.

Швидко переодяглася й окинула своє відображення в дзеркалі. Спідниця гарно підкреслювала стрункі ноги, а сорочка відкривала ключиці й вільно спадала по грудях, залишаючи місце для фантазії. На ногах красувалися високі шкіряні чоботи на невеличких підборах. Нічого надто вишуканого, але цілком достатньо для вечірньої прогулянки.

Настав час для зачіски. Я все ж віддала перевагу високому хвосту, але залишила кілька пасм вільно спадати біля обличчя. Підвела губи блиском й усміхнулася собі в дзеркало. Воно показало трохи бліду мене з почервонілими очима. Сподіваюся, що Астар нічого не помітить в темноті парку.

Магіком озвався сповіщенням:

Астар: Чекаю внизу, мала.

Я пирхнула, поклала магіком й спустилася на перший поверх. Хлопець вже чекав на мене.