Розділ 9

Іріан

Кожен раз, як я стикався десь з адепткою келʼТареліан, мій вовк навіснів. Її запах заповзав мені в носа, будоражив усі нутрощі, але все одно відчувався не надто правильно, щоб я на сто відсотків міг сказати, що ця перевертниця моя шинталь. Врешті решт я вирішив — час зʼясувати, що з нею таке й поставити крапку у цій історії.

Я намагався думати холодною головою, але доля наче знущалася з мене і куди б я не йшов — бачив Аяду, а останнім часом біля неї крутився хлопчисько-демон. І це, якогось біса, виводило мене з рівноваги.

Ось і сьогодні хотів спокійно поснідати, коли побачив, як вона заливисто сміється над жартами демона.

Трясця твоїй матері! Тільки-но відійшов від її розкутих танців на Дні Рівноваги, як вона знову випробовує моє терпіння. Вовк шкрябався зсередини, намагаючись взяти вгору і роздерти цього малого шмаркача. Та щоб тебе!

Вилетів з їдальні й прожогом кинувся до свого кабінету. Потрібно заспокоїтися. Ніколи ще зі мною такого не було. Ніколи я не втрачав контроль через якесь дівчисько. Завжди був врівноваженим та зібраним.

Пролетів крізь приймальню, в якій не було Ліни. Добре, це добре, що ніхто мене не побачить в такому стані. Досить вже, що не стримався у їдальні на очах у сотень адептів.

Відчинив двері до кабінету і несподівано почув голос Рейгара.

— З тобою все гаразд? — запитав він.

Дідько! Я не готовий зараз до будь-яких розмов.

— Рейгаре? Що ти тут робиш? — трохи опанувавши себе, поставив зустрічне запитання.

Він відповів, що має до мене важливе прохання, а я все ще намагався заспокоїтися. Зрештою я дозволив йому навідатися в закриту секцію бібліотеки й витурив друга геть. Не до нього зараз.

Рейгар покинув кабінет, а я відкинувся на спинку крісла й потер обличчя руками. Трохи опанувавши себе, покликав секретарку і наказав викликати до мене адептку келʼТареліан після занять.

Час тягнувся нестерпно довго. Я намагався зосередитися на роботі, але думки вперто поверталися до майбутньої розмови з Аядою. Склавши звіт по стипендіатах, який запросила Рада Академії, я кілька разів перечитав його, ще раз перевіряючи всі цифри, що раніше так легко впорядковували хаос у моїй голові. Але сьогодні їм це не вдалося. Папери й робочі справи лиш дратували. І що більше я намагався відволіктися, то сильніше відчував це роздратування.

Нарешті роздався тихенький стук у двері.

— Проходьте, — вигукнув я й виструнчився у кріслі.

Аяда зайшла в кабінет і спантеличено поглянула на мене. Пробігся очима по її фігурі й відмітив, що дівчина й справді приваблива. Висока, але я все одно вищий, з атлетичною фігурою, на якій гарно сиділа форма Академії. Обсидіанове волосся заплетене в недбалу косу, ледь розтулені пухкі вуста й карі очі, що уважно дивилися на мене.

— Добрий день, мені сказали, що я маю прийти до вас. Щось сталося?

— Сідайте, адептко, — мовив я та вказав рукою на крісло, що стояло навпроти мого стола.

Вона зиркнула на мене з-під лоба та сіла, чемно склавши руки на колінах. Зітхнув та ще раз уважно прислухався до себе. Безперечно, її аромат відчувався сильніше, ніж будь-чий інший, але все ж…

— Аядо, — почав я. — Не буду ходити довкола, скажу як є. Мій вовк відчуває дивний потяг до вас. Я б запідозрив, що ви моя істинна пара, але запах… запах відчувається недостатньо яскраво. Ви щось відчуваєте? — Я замовк і подивився на дівчину, що завовтузилася на кріслі. Вона заламувала пальці та зітхала.

— Розумієте, — Аяда прочистила горло й заговорила трохи гучніше. — Коли мені було десять, я захворіла. Не буду мучити вас подробицями, скажу лише, що цю хворобу називають у народі «місячна сплячка». Моя вовчиця… — дівчина на мить стихла, а я відчув до неї жалість. — Моя вовчиця спить, тому я не можу розпізнати свого шинталь, але якщо ви дійсно мій істинний… ви б могли її пробудити.

Дівчина з надією поглянула на мене, а я мовчав. Навіть відчув деяке полегшення. Думки роїлися в голові. Вона не відчуває потягу, отже я можу бути спокійним. Мені зараз не до шлюбних ігор, а її вовчиця… Що ж, дівчину шкода, але я поки не готовий весь свій час приділити істинності. Ніколи мені не подобалося, що якісь інстинкти виберуть мені пару. Вовк усередині загарчав, але я лиш відмахнувся від нього. Я сам вирішу коли й з ким мені заводити стосунки, і чи заводити взагалі.

Видихнув, намагаючись підібрати правильні слова.

— Аядо, — почав я спокійно. — Мені шкода, що з вами таке сталося й ваша вовчиця спить. Але… зараз це навіть добре.

Дівчина обурено глянула на мене та розтулила рота.

— Що значить «добре»? — прохрипіла.

— Ви не відчуваєте потягу, мій не такий сильний, як в інших пар, — спробував я пояснити. — Можливо ми помилилися і я не ваш істинний. Зрештою інстинкти це ще не все, а мені зараз не потрібні стосунки. Тож пропоную триматися одне від одного на відстані.

Аяда напружилася і підвелася на ноги.

— Я зрозуміла, — повільно кивнула й розвернулася до дверей.

Я, чомусь, не міг її так просто відпустити й наступні слова вирвалися самі собою: