Розділ 7

Аяда

Я запросила Айрі у свою кімнату й, відвернувшись до вікна, почала свою розповідь. Розповіла, як захворіла і як втратила свою вовчицю. Сльози котилися обличчям, і я навіть не намагалася їх витирати. Було страшно довіритися. Було страшно побачити на обличчі подруги осуд та зневагу. Було б важко її втратити.

— Мені так шкода, Аядо, — наблизилася до мене подруга та обійняла за плечі. — Твоя вовчиця, вона…

Від обіймів і щирого співчуття Айрелли, пружина у мені трохи послабилася.

— Ні, ні. Вона міцно спить і є тільки один спосіб її пробудити, — зітхнула я.

— Це ж чудово! І що це за спосіб?

— Зустріти істинного. Свого шинталь.

— Але я не розумію, чому ти сумуєш. Я впевнена, що скоро ти його знайдеш, і все буде чудово, — радісно промовила подруга, навіть не здогадуючись про специфіку відчуттів перевертнів. Що й логічно для людини.

— Айрі, ти не розумієш! Я не-пов-но-цін-на вовчиця, — по складах промовила я. — Я не можу його знайти без вовчиці, тільки він може мене вчути. А якщо йому не потрібна істинна і він мені не скаже, я навіть про нього не дізнаюся, — схлипнула я, озвучуючи свій найбільший страх. Тим паче, що подібну ситуацію я вже переживала.

Айрелла стискала мене міцніше в обіймах й запевняла, що я чудова і повноцінна, а моєму майбутньому шинталь можна тільки позаздрити. Я, звісно, не була б так у цьому впевнена, але на душі мені стало легше від того, що відкрилася подрузі. І в сто разів приємніше було те, що Айрі від мене не відвернулася. Я сподівалася, що вона мені теж довіриться й розповість про причини своєї дивної поведінки.

Ми проговорили допізна, ділячись мріями, планами, страхами. А коли нарешті розійшлися, я заснула з легким серцем.

Наприкінці тижня Айрі розповіла, що під час Дня Рівноваги вони пройдуть церемонію «Проголошення Єдності», після якої всім стане відомо, що вони з Рейгаром — пара, і ніякі задиристі дракониці більше не будуть її діставати. А ще попросила мене сходити з нею за подарунком її коханому. Я з радістю погодилася, заодно розвіюся й сама.

Майже кожен вечір я тепер проводила з Астаром, який допомагав мені опановувати клейбег. Ми розпочали з правильного положення тіла. Хоча він уже пояснював мені це, стійка для клейбегу відрізнялася більшою мобільністю рухів, а також положенням ніг, корпусу та балансу. На відміну від дворучного меча, тримати й маневрувати клейбегом було значно зручніше.

Астар був гарним вчителем. Наші заняття проходили у невимушеній атмосфері, часто зі смішками й підколами одне одного.

Одного разу я вирішила зненацька атакувати Астара, коли він відволікся, але якось неправильно ступила й, замість феєричної атаки, вийшло феєричне падіння.

— Гей, мала, — підійшов демон до мене й простягнув руку. — Щось ти надто незграбна для перевертниці.

Хлопець усміхався і все чекав, коли я вхоплюся за його руку, але я застигла, хапаючи ротом повітря. Мозком я розуміла, що це був лише дружній жарт, але всередині все обірвалося. Біль, який я весь час намагалася приховувати, наринув з новою силою. Здавалося, що я ось-ось заплачу.

— Все добре? — запитав він, і не дочекавшись відповіді, сів поруч зі мною.

— Нормально все, — зітхнула й відвернулася.

Я не готова була зараз ділитися з кимось ще своїм недоліком, тому знову начепила маску незворушності, підхопилася на ноги й сказала:

— Дякую за тренування, та я вже піду. Ми з Айрі домовилися завтра сходити в місто. — Я підняла меч, який лежав біля хлопця й швидко попрямувала до гуртожитків.

От чорт, давно я так не реагувала на зауваження про незграбність. Треба знову наростити броню.

* * *

День Рівноваги був сьогодні, тому зранку ми з Айреллою вирушили у місто. Поснідали в ресторації, прогулялися парком, а потім вирушили на Торгову площу. Айрі підшукувала подарунок своєму істару, а я просто роздивлялася усілякі дрібнички.

Вечір настав доволі швидко. Айрелла, звісно, пішла на свято зі своєю парою, а я вбравшись у синю невагому сукню, тонка тканина якої ковзала вздовж тіла, підкреслюючи силует, попленталася на головну площу Академії.

Площа наповнювалася жвавою метушнею, де різнобарвні тканини, майоріли в повітрі, віддзеркалюючи панівні стихії — від яскравого вогняного червоного до глибоких відтінків синього та зеленого. Це була традиція для Дня Рівноваги, коли кожен виявляв свою відданість стихії, що керує його магією.

Навколо, на легких і майже невидимих піалах, що плавали в повітрі, клубочилися згустки стихій — пломінкі вогники, кришталево чисті водяні кульки, легкі вітерці, що тріпотіли й закручувалися у вир, і зелені паростки, які вкривалися то бруньками, то квітками. Магія алхімії та артефакторики переливалася фіолетовим сяйвом та рунами, а магія цілительства — білим, майже сліпучим, сяйвом.

Коли на підвищення, що слугувало сценою, вийшов ректор, я відчула хвилювання. Досить недоречне хвилювання, як на мене. Його волосся було заплетене в гарну складну косу, одяг у теракотових відтінках підкреслював його вогняну стихію та підтягнуту фігуру, обличчя було серйозним. Він щось говорив про вшанування Каліона та баланс, але я відволіклася на тичок, який прилетів мені в бік.