Розділ 6

Аяда

Дні пролітали з неймовірною швидкістю, я звикла до ритму Академії, в мене устаткувався вже певний розклад: пробіжка, лекції, посиденьки з Айреллою, коли та не з Рейгаром.

Останнім часом вона поводилася дивно: уникала розмови, або казала: «все складно, поясню потім». Інколи помічала, як її погляд ставав відстороненим, ніби вона щось приховувала. Спочатку я думала, що це просто закоханість, що вона заглибилася у свої стосунки з Рейгаром. Але хіба раніше вона не ділилася зі мною всім?

Невже щось дізналася про мене? Ця думка свердлила мозок, не давала спокою. Чи вона здогадалася про мою вовчицю? Чи, можливо, почула якісь плітки? Хоча які плітки, якщо я про це не розмовляю, а занять з обертом ще не було. Або ж... я просто накручую себе?

Стисла губи й змусила себе зробити глибокий вдих. Треба поговорити з нею і розставити всі крапки над «і».

На занятті з бойової магії та битві зі зброєю, коли настав час вибирати свою зброю, я, а точніше мене, обрав клейбег — короткий одноручний меч, з ефесом, прикрашеним дорогоцінними каменями, та лезом з вигравіюваними рунами. Тепер переді мною постало одразу два питання: де взяти піхви для меча та як навчитися ним володіти. Звісно, будуть практичні заняття, але мені не терпілося опанувати це мистецтво якнайскоріше.

Після пари з расознавства побачила Айреллу, яка була надто знервована. Виявилося, що вона трохи посварилася з Рейгаром. Причина була досить банальна, як на мене — вона боялася розповісти про їхні стосунки, а йому набридло ховатися по кутках.

— Ох, Айрі… Я вже казала тобі, що немає нічого прекраснішого, ніж знайти свого обраного. Я розумію, що ти — людина і трохи не усвідомлюєш, що таке істинна для нелюда. Але повір, коли знаходиш свого обраного, то хочеться кричати на весь світ. Принаймні так мені казали… — я зітхнула й відвела погляд.

Так, розмовляючи, ми дійшли до гуртожитку й зачинилися у своїх кімнатах.

Швидко зробила домашку й вирішила піти прогулятися.

Вечірнє повітря приємно пестило й охолоджувало шкіру, а голову заполонили думки. Зокрема, чому Айрі так боялася розголосу про свої стосунки з Рейгаром? Невже вона думала, що її хтось засудить? А з іншого боку — чи не плювати хто, що думає? Якби в мене був шинталь, хіба б я його приховувала?

А потім похитала головою.

— Ну ти й лицемірка, Аядо, — пробубніла собі під носа. — Сама ж боїшся зізнатися про свою хворобу, бо тобі важливо, що про тебе подумають…

За своїми думками й не помітила, як дійшла до полігону. На мить здалося, що знову зустріну ректора, але помилилася.

На полігоні, вправно розсікаючи повітря, тренувався Астар. Демон був без футболки, його гарно виліплений торс виблискував краплинками поту, що котилися по бронзовій шкірі. Мускулисті руки міцно тримали важкий дворучний меч. Здавалося, що хлопець не просто розмахував мечем, це було схоже на якийсь стародавній воїнський танець — його рухи були плавними, ритмічними, наповненими прихованою силою. Я настільки захопилася видовищем, що не помітила, як опинилася зовсім поруч.

— Гей! Ти геть здуріла?! — гарикнув хлопець, різко зупинившись.

Я здригнулася й відступила на крок.

— Вибач, — знітилася я, опустивши погляд. — Просто… це було неймовірно.

Я змахнула руками в повітрі, вказуючи на нього та меч, ніби не знаходила потрібних слів.

Астар пирхнув, але кутики його губ смикнулися в усмішці.

— Роки тренувань, — знизав він плечима.

Я примружилася.

— Не бачила тебе у зброярні.

— Бо не обирав зброю, — демон крутнув меч у руці, ніби перевіряючи його баланс. — В мене вже був мій. Тому й пропустив цю… атракцію.

Я на мить задумалася, а потім, наповнивши легені повітрям, швидко протараторила:

— Навчи мене вправлятися з мечем.

Астар здивовано глянув на мене.

— Навіщо тобі? — запитав хлопець. — В нас будуть заняття, там і навчишся.

Я зітхнула і схрестила руки на грудях. Не пояснювати ж йому, що я не хочу осоромитися перед іншими.

— Що, тільки розмахувати мечем можеш, а навчити не здатен? — я вирішила змінити тактику, щоб не пояснювати. І вона, здається, спрацювала.

Астар виструнчився й кивнув.

Він повільно огледів мене з ніг до голови, а потім запитав:

— Яка зброя обрала тебе?

— Клейбег, — відповіла я.

Астар гмикнув, а потім подивившись мені в очі, протягнув свій дворучний меч і промовив:

— Вистоїш у бойовій стійці пів години і я буду тебе навчати.

— Але… це дворучний меч, — сказала так, ніби це було не очевидно.

— Здаєшся? — Астар вигнув брову й іронічно усміхнувся.

— Ні, але покажи як стати.

Астар зітхнув й прийнявся пояснювати.

— Ноги на ширині плечей. — Він жестом вказав на мої стопи. — Задня нога трохи позаду, не виставляй її надто далеко, інакше втратиш баланс. Коліна зігни, але не перенапружуй.