Розділ 2

Аяда

Нарешті церемонія розподілення для нас закінчилася й лір ректор покинув залу, перед цим сказавши кілька слів про структуру року.

Перед нами знову зʼявилася ліра Еванс докладно розповівши про мітку, яка слугує не тільки символом приналежності до конкретного факультету, а й пропуском на територію академії та в гуртожитки. Дала інструкції, аби ми могли скопіювати інтерактивну мапу ААМ у свої магікоми [5] й відправила нас у тимчасові кімнати, щоб ми забрали свої речі й ті, хто вступив, засилилися в постійні кімнати згідно з факультетом.

Айрі весь час казала, як круто вони придумали з мапою, адже вона часто губилася й погано запамʼятовувала дорогу. Я дорогу не забувала, але мапу оцінила. На перший час вона точно знадобиться, допоки я не вивчу де яка аудиторія розташована.

Ми забрали речі й зі смішками попрямували до гуртожитку «Аркануму». Айрі знову вертіла головою, ніби когось шукала.

— Чого ти вертишся? Ти когось шукаєш?

— А, не зважай. Здалося, — мовила Айрелла й ми зайшли в приміщення.

Воно вражало своєю красою та затишком. Здавалося, ніби це розкішний готель, а не гуртожиток навчального закладу. Перший поверх прикрашали великі вітражні вікна, а ліворуч від головного входу розташовувалася стійка рецепції. За нею сидів літній чоловік із коротким сивим волоссям, окулярами на гачкуватому носі та рідкою борідкою, що надавала йому трохи суворого вигляду. Певно це і є комендант.

Таки вгадала. Чоловік привітав нас, назвавшись ліром Вайсоном і попросив показати мітки. Ми по черзі протягнули руки, на запʼясті яких красувалися мітки з рунами факультету. Чоловік провів над рукою кристалом, ніби перевіряв на справжність, потім схвально гмикнув і промовив:

— Другий поверх, кімната двісті два, — простягнув нам дві сріблясті прямокутні пластини. — Це ваші ключі, притуліть їх до дверей і випустіть імпульс своєї магії. Ключі та двері синхронізуються з вашою аурою і ніхто сторонній не зможе увійти. Форму та список літератури отримаєте після заселення. І ніяких хлопців! — гарикнув нам наостанок.

— Та далися їм ті хлопці, — прошепотіла до Айрелли. — Ніби не Академія, а якийсь монастир.

Вона засміялася і ми пішли на пошуки необхідних дверей.

Що ж, я такого не очікувала. Кімнати, які навіть кімнатами було важко назвати, походили на апарти — спільний хол та вітальня, окрема спальня для кожного адепта, та невелика ванна кімната. Судячи з кількості дверей, одні з яких були замкнені нас тут проживало троє — ми з Айреллою і ще хтось.

Айрелла притулила ключа до однієї двері, я до іншої й, отримавши тихе клацання замку, штовхнула двері.

Кімната була чудовою: простора, з камʼяними світло-сірими стінами, великим вікном, яке прикривали легкі фіранки. Широке ліжко, зручний письмовий стіл з шухлядами та мʼяким кріслом, дзеркало, шафа для одягу та полиці для книжок. Сучасні меблі контрастували зі стародавніми стінами замку, в якому розмістилася Аурельська Академія магії.

Поклала свій наплічник на крісло й присіла на ліжко, знову відчуваючи дикий голод. Треба поспілкуватися з батьками, але мені не хотілося псувати собі настрій, тому вирішила обійтися повідомленням.

Дістала магіком, коротко написала, що вступила на бойовий факультет. Пообіцяла набрати їх найближчим часом.

Зітхнула. Заплющила очі, відкинувшись спиною на ліжко. Після моєї хвороби батьки стали опікуватися мною надто сильно, особливо мама. Вона боялася відпускати мене на вулицю, тим паче коли я влізала у бійки, роздаючи стусанів дітям, які мене дражнили. Коли я тренувалася, переживала, що рани загоюються довше, ніж в інших. Це ж зрозуміло! В мене не було повноцінної другої іпостасі, я не могла обернутися і скористатися регенерацією, але я все ж залишалася перевертницею, а мамині переживання дратували мене. І чим старша я ставала, тим більше душила мене її опіка.

Коли я повідомила про свій намір вступити в ААМ, мама намагалася мене відмовити, але тато підтримав. Особливо дізнавшись, що утнув один з ведмедів, чийого імені я навіть згадувати не хотіла.

Потерла обличчя руками, начепила радісну маску й погукала Айреллу, яка щебетала зі своїми батьками.

Захоплено обговоривши кімнати вирішили знову піти до їдальні. М-так, стрес спалює калорії не гірше тренувань.

Айрі весь час чухала лікоть, і я запропонувала їй звернутися до цілителів. Мало, що то може бути. Після своєї хвороби я дуже серйозно ставилася до здоровʼя, а Айрі навіть не нелюд, тому була більш уразлива.

Ми зійшлися на тому, що підемо до цілителів, після того, як поїмо. Народу на цей раз було більше, відповідно і столиків вільних майже не зосталося. Ми присіли біля дракониці, яка згодом виявилася адепткою «Інтегрітасу». Міла деʼФелар — миленька блакитноволоса цілителька, що радо погодилася допомогти Айреллі. Ось і чудово, усміхнулася я й продовжила насолоджуватися обідом.

* * *

Я сиділа в кімнаті та задумливо гортала свій щоденник. Відколи моя вовчиця заснула, мені було сумно й самотньо. Перевертні, яких я вважала друзями, відвернулися від мене й цькували тих, хто намагався зі мною подружитися. Тому я почала виливати весь свій сум на папір. Однаково він нікому нічого не розповість й не засудить.

Я старанно ховала щоденник, а щоб його не прочитав хтось сторонній — навчилася захисних заклять.