Розділ 20

Астар

В голові стояв туман. На губах досі відчувався смак Вальміри, а її аромат всотався в мою шкіру, мов клеймо. Скривив обличчя й торкнувся губ. Чому мій звʼязок відчувався, мов клеймо? Я не хотів бути затаврованим.

Зітхнув та стиснув руки в кулаки, в правій зашурхотів паперовий пакунок. Точно! Кексик від Вальміри.

Підняв пакунок вище, розгорнув та заглянув всередину. Там лежав доволі великий кекс з рожевим кремом зверху. Я розреготався. Боги. Рожевий крем. Видно, Вальміра вирішила підняти мені трохи настрій. Гаразд, зʼїм його після відвідин Міли.

Я зайшов до цілительської. В ніс вдарив гіркий запах зіль. Повз мене пробігали помічниці цілителів з паперами, деякі розносили пляшечки з зіллями та кремами.

— Вибачте, — перехопив біляву дівчину. — Де я можу знайти Мілу деʼФелар. Вона постраждала у випробуванні квінту.

Дівчина опустила голову, й не дивлячись мені в очі, пробурмотіла:

— Вибачте, зверніться на рецепцію, я не знаю.

В грудях піднялося роздратування.

«Та не бійся ти дивитися мені в очі, в мене вже є емесса», — так і хотілося їй прокричати.

А потім майнула зрадлива думка: «Навіть дві».

«Астаре, про що ти думаєш?» — посварив сам себе й пошурував до стійки рецепції.

За кілька хвилин я вже стояв біля дверей, що вели до палати Міли. Подякував привітній демониці, що провела мене й кісточками пальців постукав по дверному полотну.

— Заходьте, — пролунав бадьорий голос Міли.

— Привіт. Як ти?

Пройшов у палату й зупинився у підніжжя ліжка, на якому напівсиділа дракониця. Волосся було трохи скуйовджене, на блідому обличчі повиступали кола під очима, а перемотана нога лежала на подушці.

— Привіт, — усміхнулася Міла. Її усмішка була трохи вимучена. — Нормально, але на наступне випробування вам доведеться взяти когось із резерву.

Я підійшов ближче, і повагавшись секунду, присів на крісло біля ліжка.

— А твоя регенерація? — запитав обережно.

Я знав, що нелюди, які володіли цілительськими здібностями, у другій іпостасі володіли пришвидшеною регенерацією. І тому не розумів, чому Міла досі перебувала у своїй людській подобі.

Дівчина сперлася на подушки та відвела погляд. Дивилася вдалечінь. В кімнаті запанувала тиша. Лише було чутно наші серцебиття та дихання. Я чув трохи прискорений пульс Міли, а тоді з подивом зрозумів, що й моє серце билося швидше, ніж зазвичай.

Гм. І чого б це раптом?

— Мені заборонили перекидатися зараз, — мовила нарешті Міла. Вона зітхнула, а тоді зробивши ще один вдих, продовжила: — Цілителька сказала, що зміна іпостасі зараз надто небезпечна. Є ризик застрягнути у проміжній формі. Виявилося, що в мене не лише відкритий перелом ноги. В мене магічне виснаження.

Останні слова Міла прошепотіла, а її очі наповнилися сльозами. Від цієї картини мені стало незручно. На чолі виступив піт, а дихання почастішало.

— Все буде добре, — прохрипів я та незграбно стиснув руку Міли. — Я навідаюся до тебе завтра. Тримайся.

Підвівся зі стільця та поспішив на вихід. Серце калатало в грудях, а піт стікав скронями. Живіт скрутило. Шлунок забурчав від голоду. Потрібно піти поїсти. Перед очима на мить попливло, і я відчув шурхотіння паперового пакунка.

Розгорнув папір та відкусив тістечко. Солодкий, аж занадто, смак розлився на моєму язиці. Я скривився, але все ж дожував. Кексик, що дала Вальміра, був нудким.

«Як і вона сама», — озвався мій демон.

Я пирхнув і викинув надгризене тістечко у смітник.

— Вибач, Вальміро, але його неможливо їсти.

Звернув в бік їдальні, сподіваючись, що там залишилося ще трохи їжі. Штовхнув дерев'яні важкі двері й поринув у царство спокуси. Рот одразу наповнився слиною, доки я хапав тацю і йшов до лінії роздачі. Хапав майже все, що бачив. Живіт стиснувся та наповнився жаром.

Дивне відчуття голоду мало не роздирало мене. Я всівся за столик й мало не руками поглинав всі ті наїдки, що нагріб на тацю. Чим більше я їв, тим більша пожежа розгорялася всередині мене.

Демон зашкрібся всередині. Загарчав. Моя сутність металася всередині мене, намагаючись взяти гору.

«Знайди її».

«Вона нам потрібна».

«Ти маєш зробити її своєю».

Думки плуталися. Кого її? Кого я мав знайти?

Жар прокотився тілом, ніби у вени впорскнули розпечену лаву. Дихання виривалося з хрипом. Груди важко здіймалися. Перед очима стояла червона пелена з зеленими проблисками.

Кліпнув.

Я був в коридорі й кудись йшов. Збудження пропалювало кожну клітину мого тіла. Я мав воззʼєднатися з нею. Ні. Я мав піти до себе.

«Знайди її. Йди до неї», — гарчав демон. — «Ти маєш це зробити».

Пульс гепав у скронях, ноги підгиналися, а пальці тремтіли. Я тримався за камʼяні стіни Академії.