Розділ 17

Астар

— І що мені з цим робити? — запитав я і покрутив в руках скельця, що зʼєднані посередині металевою пластиною.

— Це окуляри, дурню, — пирхнув Торренс, а я подивився на нього, даючи зрозуміти, що дурень тут він.

— У мене чудовий зір, — сказав я. — Нащо мені це…

— Просто одягни вже, — мовив артефактор, і я примостив цю фіговіну на носа.

Торренс мовчки простягнув мені мапу, і я почав оглядати її. Спочатку нічого незвичного не побачив, а потім дихання перехопило.

— Це геніально, — губи самі розповзлися в усмішці. — Невидимі чорнила. Ходімо.

Я зірвав з себе окуляри-артефакт та передав Торренсу разом з мапою.

— Молодець, — гепнув рукою по спині артефактора, і той зашпортався, мало не падаючи вниз. — Твоє завдання вести нас. Дрейку, будь поряд з ним. Міла та Айлін ви зі мною. Ходімо швидше, доки наші супротивники не дихають нам в спину.

Айлін, що йшла трохи позаду мене фиркнула й додала кроку. Порівнявшись зі мною, пантера прошипіла:

— Що показав тобі малий? — вона показала підборіддям на артефактора, що читав мапу.

Я примружився і подивився на перевертницю. Вона виглядала трохи роздратованою. Вочевидь, ця дівчина не любила, коли її тримали у невіданні.

— Тут приховані мітки, — мовив я. — Завдяки цим дивним окулярам Торренса, ми можемо їх бачити. Але не думаю…

Не встиг я завершити фразу, як перед нами з гуркотом постала стіна із могутніх товстих деревʼяних стовбурів.

— От, дідько, — лайнувся Дрейк, хапаючи артефактора за воріт куртки.

— Що ти?.. — Торренс відвів очі від сувою й втупився на стіну з дерев. — Звідки воно взялося?

— Бережись, — одночасно з ним крикнула Міла, вказуючи на корінь, що повз по землі, звиваючись, мов змія.

Дрейк відштовхнув артефактора, сформував на руці вогняну кулю й швиргонув її в корінь. Вогонь з шипінням накинувся на деревний мацак та миттю огорнув його полумʼям. Корінь сіпнувся, звиваючись. Іскри полетіли й вогняним зорепадом падали на землю, підпалюючи сухе листя, що вкривало землю.

— Бовдур, — крикнула Айлін та випустила струмінь води, гасячи вогонь. Він з шипінням погас, здіймаючи у повітря стіну пари.

Я видихнув з полегшенням та підійшов до стихійниці.

— Дякую, — торкнувся її плеча. — Думав, що ти володієш стихією землі.

— Не тільки, — вдаючи скромницю, промовила Айлін.

Я окинув поглядом випалину землю та зітхнув. Ліс нам цього не пробачить.

— Можемо спробувати її обійти, — запропонував Дрейк.

Я озирнувся на нього та подивився скептично.

— А що як стіна простягається на кілометри вперед? — запитав я. — Ми не можемо гаяти час і йти в обхід. Це змагання, — нагадав я команді. — Має бути інше рішення.

— Яке? — спитав Торренс.

Заскреготів зубами. Якби я знав яке, ми б тут не стирчали. Натомість мовчки оглянув стіну й зробив крок вперед. Дерева зашурхотіли листям і стовбури зімкнулися щільніше. Віття опустилося, ніби зібралося мене схопити.

Відступив і знову роздивився живу стіну. Спробував накинути відвід очей, але ця хитрість не спрацювала.

— Дідько! Відвід очей не працює, — повідомив команду.

Поки я розмірковував, що нам далі робити, повз мене рішучим кроком пройшла Айлін.

— Це небезпечно! — крикнув, і в цей момент дерево схопило стихійницю й потягло її вгору.

— Трясця твоїй матері, — зашипів крізь зуби. — Айлін, якого дідька?

Дівчина висить десь на кроні, достатньо високо, аби ми не змогли її дістати.

— Зі мною все гаразд, — крикнула Айлін. — Я знаю, як нам перебратися крізь стіну.

Ми завмерли й зиркнули одне на одного. Їй там що, прозріння прийшло ближче до неба?

— Лісу потрібне лікування та жертва, — крикнула Айлін. — Нехай Міла спробує залікувати коріння, а я буду жертвою.

В голосі пантери чутно рішучість, але мені не подобалося, що хтось має стати жертвою. Мав бути якийсь інший вихід.

— Міло, — гукнув драконицю. — Спробуй якесь зцілювальне зілля чи заклинання на корінні.

Міла кивнула та почала пошуки у своїй сумці. Я ж дістав з-за поясу кинджал й міцно стиснув руківʼя.

Міла прочитала якесь заклинання, Дрейк стояв напружений поруч з Торренсом та шулікою спостерігав за мною. Його очі примружені, ніби він знав, що я збирався зробити.

Підніс кинджал до долоні й різко провів лезом по шкірі. Гостре лезо легко розсікло шкіру й кров виступила на долоні.

— Астаре, — зашипів Дрейк й опинився поряд зі мною. — Ти здурів?

Я відмахнувся від друга та підійшов до живої стіни, притуливши закривавлену долоню до стовбура. Спершу нічого не відбулося, але за кілька секунд почувся дівочий крик. Щось розмитою чорною плямою впало зверху, а вже за мить перед нами на чотири лапи приземлилася чорна пантера з лискучою шерстю. Пантера зашипіла на ліс, настовбурчивши шерсть на загривку.