Розділ 14

Астар

Тренування пройшло… просто пройшло. Для мене не добре й не погано. Цей клятий аромат та біляве волосся ввижалося мені всюди. Я кілька разів губив концентрацію і робив помилки. Гнів бурлив у мені наче лава, і я готовий був когось тріснути. Наприклад свою внутрішню сутність, яка, якогось біса, рвалася не зрозумій куди й до кого.

— Отже, командо, — покликав нас до себе лір Рейгар. — Ви всі по одинці дуже сильні, але як я і підозрював, вам потрібно попрацювати над командними діями та комунікацією. Астаре, — звернув на мене увагу куратор. — В тебе є усі задатки лідера, але сьогодні ти був десь не тут. Зосередься. Інколи одна секунда зволікання може коштувати комусь здоровʼя.

Я кивнув і випустив повітря з легенів. Мене роздратували слова Рейгара, але здебільшого тому, що він сказав правду.

— Дрейку, — ти молодець. Можеш як вести за собою, так і слідувати наказам. Твоя гнучкість — гарна якість.

Дрейк вишкірився й випнув груди. Мій друг любив, коли його хвалили й помічали.

— Айлін, — повернув голову куратор в сторону пантери й вона підібралася. — Гарна робота зі стихією. Ти будеш гарною підтримкою там, де грубої сили буде замало.

Пантера коротко кивнула й склала руки на грудях.

— Торренсе, ти вчасно скористався артефактом, але наступного разу попереджай свої товаришів по команді, щоб їх ненароком не розірвало.

Дрейк сміхотнув, а Торренс щось мугикнув і трохи зашарівся.

— Міло, — наостанок звернувся лір дʼАррель до цілительки. — Сьогодні вам не вдалося проявити себе, але це навіть добре. Будемо сподіватися, що команді послуги цілителя не знадобляться.

Я пирхнув. Це лише тренування, хто знає, що чекає нас на випробуваннях.

Куратор ще говорив про те, що ми маємо частіше проводити час не лише з основним складом команди, а й з резервним, проте я вже мало звертав увагу. Мій демон знову прагнув взяти гору, тому я пробирався на вихід. Потрібно вивільнити всю напругу, що накопичилася за час його стримування.

Я кивнув друзям та новоспеченим товаришам по команді й повернув у сторону лісу, що примикав до академічного парку. Я йшов повільно, але з кожним кроком, який віддаляв мене від полігону й наближав до лісу, моя хода пришвидшувалася доти, доки я не вбіг у прохолодний ліс. Чим далі я забігав, тим більше ревів демон.

«Якого біса ти витворяєш?» — кричав я на нього, послабивши контроль, але не перетворюючись у демонську подобу. — «Саме тоді, коли мені потрібен цілковитий контроль, ти його порушуєш!»

Я прийняв напівдемонічну форму. Пазурі видовжилися, на голові відчув важкість закручених рогів, а за плечима — шкірясті крила. Озирнувся по сторонах й на всяк випадок накинув на крила маскування. Нехай тут нікого немає, проте я маю бути вкрай обережним. Крила — привілей королівської крові.

«Ти довбень!» — обурено відповів демон. — «Розплющ вже очі й зрозумій, що тебе водять навколо пальця. Прислухайся до мене!»

Я загарчав та вдарив кігтями по найближчому дереву. Кора розлетілася на тріски. Лють вирувала у мені, і я випускав її на волю. Шматував дерева, ніби це були мої сумніви та переконання. Демон ревів у голові. Груди важко здіймалися. Тріски летіли навсібіч. Я шматував й шматував дерева, доки не знесилився та не прийняв людську личину.

Піт котився по спині, волога футболка прилипла до тіла. Сів на землю та сперся спиною на дерево, що постраждало від моїх кігтів. Закинув голову наверх та дивився на хмари, що виднілися через досі зелені крони дерев. Вони повільно й безтурботно пливли по небу. Я теж хотів бути таким же безтурботним.

— Що мені робити? — запитав тихо чи то в неба, чи то у свого демона.

«Прислухайся до мене й до своїх інстинктів. Не завжди слід покладатися виключно на розум. Іноді він дає нам те, чого ми так відчайдушно бажаємо», — сказав демон та замовк.

Я сидів під деревом, доки дихання не відновилося, а лють трохи притупилася. Ми з демоном досягли внутрішньої хиткої рівноваги. Я набрав повні груди повітря та підвівся. Неквапом пішов до гуртожитку. По дорозі обдумував слова демона та свої відчуття. Потрібно поговорити з Вальмірою і вивести її на чисту воду. Якщо вона фальшивка, як стверджує мій демон, я маю зʼясувати, хто її підіслав.

Діставшись до своєї кімнати та прийнявши душ, відправив повідомлення Вальмірі з пропозицією зустрітися в моїй кімнаті. Вона аж занадто радо погодилася.

— Дрейку! — погукав я та вийшов з кімнати, застібаючи манжети білосніжної сорочки.

— Що, високосте?

Він виглянув зі своєї кімнати та окинув мене прискіпливим поглядом.

— О-о-о, — простягнув він з розумінням та розтягнув губи у глузливій посмішці. — Ти збираєшся на побачення чи твоя гаряча демониця прийде сюди?

Дрейк пограв бровами. Спершись на одвірок, склав руки на грудях. Я закотив очі, відчувши легке роздратування від того, що він так озвався про мою… Вальміру.

— Вона прийде сюди, — сухо відповів. — І я хотів, щоб тебе тут не було.

— Планується щось гаряченьке? — вишкірив білосніжні зуби Дрейк.

Я відвісив йому запотиличника.