Розділ 11

Астар

Я закляк посеред коридору, як ідіот, і дивився дівчині вслід. Її біляве волосся майнуло й зникло за рогом.

В голові стояв туман, а у вухах гуло. Серце калатало в горлі. Всі органи чуття ніби збісилися. Нюх загострився, але все, що я відчував — це запах свіжого морського повітря та запашних булочок з ваніллю. Цей аромат записався мені на підкірку.

«Йди за нею», — підганяв мене демон і мало не виривався назовні.

«Навіщо?», — тупо запитав я.

Демон роздратовано рикнув.

«Потрібно її наздогнати. Забрати собі».

Я зробив крок. Другий. Третій. Зірвався на біг.

— Куди ти так поспішаєш, красунчику? — промуркотіла Вальміра, на яку я налетів. Дівчина обійняла мене за талію та пригорнулася до грудей.

Мене одразу ж накрив її солодкий аромат. В голові запаморочилося, шлунок стиснуло, немов залізним кулаком. Потяг, який я щойно відчував до зниклої білявки різко згас. Голос демона стишився до мінімуму, ніби це не він кілька хвилин тому рвався на волю.

Вальміра трохи піднялася на пальчиках й торкнулася легким поцілунком моїх стиснутих губ. Я шарив поглядом коридором з-за її плеча. Десь углибині душі сподівався, що побачу цю зеленооку білявку. Мене незбагненно тягнуло до неї.

— З тобою все гаразд? — нахмуривши брови, запитала Вальміра й торкнулася моєї щоки.

— Га?

— Що з тобою? — різкіше запитала демониця знову.

— Треба йти на заняття, а тоді готуватися до першого випробування квінту, — розсіяно мовив. — Вибач, крихітко. Зустрінемося сьогодні ввечері?

Я коротко поцілував Вальміру в губи, стиснув її плечі обома руками, а тоді обійшов її та попрямував до авдиторії. На мене чекала найнудніша, проте необхідна лекція з політології.

Вже майже біля дверей мене наздогнав Дрейк. Він ляснув по моєму плечу й мало не оглушив голосним «Привіт!».

— Трясця, Дрейку! — вилаявся я.

Він розреготався та зайшов разом зі мною в авдиторію. Я пройшов повз звичного першого ряду та піднявся на останній. Мені необхідно все обдумати, і я не хотів, щоб мене помітили. Дрейк пройшов за мною й сів поруч. Я відчував на собі його пронизливий погляд, проте ми не промовили ні слова.

Авдиторія поволі заповнювалася адептами з усього третього курсу, а я думками знову і знову повертався до зеленоокої незнайомки. Її глибокі очі затягували мене, а серце знову билося швидше, ніж коли-небудь. Здавалося, що частина мене досі допомагає білявці збирати книги.

Чому мене тягнуло до неї так, ніби вона моя емесса? Маячня якась. Я вже знайшов Вальміру, і хоч ми з демоном лише звикали до неї, другої такої бути просто не могло.

«Аг-р-р», — загарчав демон. — «Ти ж спадкоємець, ти ж маєш бути розумним, а думаєш зараз одним місцем. Отямся вже нарешті!»

«Яким це місцем я по-твоєму думаю? Я взагалі не розумію, що за хрінь відбувається, ясно тобі?!», — гарикнув в думках на демона. Він не допомагав, а лише ще більше мене заплутував.

Мене розривало на частини. З одного боку я хотів розповісти бодай хоч комусь, тому ж Дрейку про цю ситуацію, а з іншого — спочатку треба було розібратися самому. Хоча б осмислити те, що відбулося.

«Все ти розумієш», — уперто мовив демон. — «Просто боїшся визнати».

«Заткнися», — огризнувся я. — «Я нічого не боюся. Просто… це просто втома».

Демон загарчав, зашкрібся всередині, виборюючи право взяти гору. Я стиснув кулаки, пазурі впилися в долоні, прорізаючи шкіру. Мені навіть здалося, що почув тріск шкіри, що рветься.

На плече лягла важка рука Дрейка. Він свердлив мене пронизливим поглядом, але мовчав. Він знав, що в такі моменти слова ще більше виведуть мене з рівноваги.

Зі свистом втягнув повітря через ніс, заплющив очі та намагався втихомирити демона, який весь час повторював, немов мантру фразу «Вона справжня. Вона справжня».

Все більше відчував на собі погляд Дрейка, його руку. Навколо мене звуки стали дедалі гучнішими. Викладач монотонно бубонів про щось, але поки що для мене ці слова — рівномірний гул.

— Ти як? — тихо запитав Дрейк.

Я лише вдячно кивнув та мовчав. Наразі не був готовий ні про що говорити. Потрібно знайти ту дівчину та дізнатися, що за чортівня зі мною коїться.

— …дуже часто змовники намагалися підіслати до спадкоємців коханок чи коханців, — донісся до мене голос викладача. Я вирівняв спину та прислухався. — А особливо відважні намагалися підробити звʼязок істинних. Слід сказати, що ця витівка приречена на провал тоді, коли зʼявлялася справжня емесса. Тоді фальшивий звʼязок рано чи пізно себе виявляв.

Лір рунʼФеракс ще щось розповідав, але я зосередився на його словах. Фальшивий звʼязок. Фальшива емесса. Хребтом пробігла крижана цівка поту. Вся ця чортівня, що сьогодні зі мною сталася, незвичайна. Хтось таки дізнався, що я тут та пробрався до Академії. Хтось намагався навʼязати мені несправжню пару.

Продзвенів дзвін, що сповіщав про закінчення лекції. Я вилетів з авдиторії та поспішив у гуртожиток.