Розділ 8

Астар

Я поняття не мав куди ми їдемо. Чесно кажучи, не встиг скласти план ідеального побачення, тому вирішив дотримуватися старої перевіреної тактики: прогулянка в місті, ресторація, проводжання додому. Добре, що за ці кілька років в Аурелії я вивчив найкращі ресторації в місті.

Ми зупинилися на перехресті, і я крадькома глянув на Вальміру. Вона мала приголомшливий, але водночас хижий вигляд. Одяг з темно-бордової гладенької шкіри облягав її атлетичну струнку фігуру, підкреслюючи всі принади демониці. Від спеки, на сірій шкірі Вальміри виступили крапельки поту. Я прослідкував за одною, яка скотилася в її декольте. Демон всередині ворухнувся, ніби зацікавився виглядом, але потім знову затих.

— Тобі спекотно? — запитав хрипким голосом.

— Трохи, — ніяково озвалася Вальміра.

Я кивнув та увімкнув охолоджувальний артефакт. Прохолодне повітря вмить заповнило салон магілоксу.

— Дякую, — усміхнулася Вальміра та взяла мене за руку, що лежала на центральній консолі між нами.

Від її дотику шкіра поколювала. Я стиснув її долоню. Решту шляху ми провели в мовчанці.

Ми зупинилися в центрі, і я допоміг Вальмірі вийти.

Переплів наші пальці та потягнув дівчину на прогулянку.

— Хочу показати тобі місто, — сказав. — Ти ж не проти трохи прогулятися?

— Ні, — радісно відповіла Вальміра. — Залюбки прогуляюся з тобою, хіба не на сонці.

— Тоді найкращим місцем буде парк.

— Веди. — Губи Вальміри вигнулися в усмішці.

Ми перейшли дорогу та повільно побрели брукованою доріжкою. Парк знаходився за кілька кроків від головної вулиці, і вже за пʼять хвилин ми ступили у розлогу тінь, що відкидали густі насадження паркових дерев.

— Тут так спокійно, — тихо мовила Вальміра. — І гарно.

— Угу, — буркнув я та повів дівчину далі.

Ми крокували повз величезні дерева, густі кущі, аж доки не зупинилися навпроти величезного фонтану. Струмені зривалися вгору й опадали вниз, розпилюючи прохолодні краплі води в повітрі. Вальміра підійшла ближче й розглядала фонтан, прикрашений фігурою величезного дракона, з пащі якого виривалися потужні струмені.

Доки Вальміра милувалася грою води, я крадькома витягнув магіком та написав повідомлення Дрейку.

Я: «Забронюй мені столик у “Тріоні” або “Короні Еріону”». Як забронюєш, повідом».

Дрейк: «О-о, Ваша високість хоче вразити майбутню принцесу?»

Я: «Заткнися і виконуй наказ».

Заховав магіком у кишеню та підійшов до Вальміри. На якусь мить завагався, але потім незрозумілий імпульс штовхнув мене, я став позаду, поклав руки на талію дівчини й притягнув її до себе. Притиснув до своїх грудей, та поклав підборіддя їй на плече. Зробив глибокий вдих, втягнув в себе її аромат. Солодкий запах заповнив кожну клітинку. Сьогодні він вже не здавався таким нудким, навпаки — був приємним та зігрівав нутрощі.

Вальміра спочатку напружилася, а тоді її плечі розслабилися, і вона відкинула голову на моє плече. Усміхнулася. Накрила своїми долонями мої руки. Ми стояли в тиші й дивилися на пружні струмені води, що виблискували на сонці. Тиша була трохи напруженою, але я списував усе на наше недовге знайомство. Зрештою, ми зустрілися кілька днів тому і потрібен час, аби ми пізнали одне одного.

— Знаєш, — порушила тишу Вальміра. — Мені давно не було так спокійно. Вдома, в Нарфелії, я звикла, що в мене є купа обовʼязків, що я маю навчатися і дбати про…

Вальміра затнулася та зітхнула.

— Про що ти маєш дбати? — запитав, злегка повернувши голову й торкнувшись губами її мʼякої щоки.

Дівчина здригнулася й прихилила голову ближче до мене. Зараз вона здавалася такою ніжною та вразливою.

Демон всередині ворухнувся й затих.

— Про оцінки й турнір, — трохи нервово сказала Вальміра. — Мій батько… він дуже вимогливий і в нього висока планка.

— О-о, я тебе чудово розумію, — скривився. — Мій теж тисне і має завищені очікування щодо мене.

Видихнув та на мить заплющив очі. На мене завжди тиснув тягар мого спадкоємництва, але зараз я відчував це набагато сильніше. Можливо тому, що Вальміра була схожа на мене більше, ніж я думав.

Розплющив очі та розвернув дівчину обличчям до себе. На її щоках осіли крапельки води від фонтану, немов дрібні дорогоцінні камінчики. Провів пальцем по щоці, насолоджуючись дотиком до оксамитової шкіри.

Повільно нахилився, дивлячись Вальмірі в очі. Вона обхопила руками мою шию та притягнула до себе, долаючи останні міліметри між нашими губами. Наші губи зустрілися у мʼякому поцілунку. Я вивчав її вуста, не поспішав залучати язика. Зарився руками їй у волосся.

Сумніви відступали. Десь на задвірках свідомості цей поцілунок все ще здавався неправильним, але я відкинув увесь шурхіт і ковзнув язиком між губ Вальміри.

З неї вирвався тихий стогін, а в мене в грудях щось завібрувало. Що ж, це гарний знак. Можливо, це той славнозвісний звʼязок, про який усі торочать? Можливо, він саме так і відчувається у реальному житті, а ті всі казочки придумали для романтичних дівчаток?