Розділ 4

Астар

На полігоні, де зазвичай проходили тренування та заняття, зараз було настільки людно, що аж незвично. Щоб дістатися до адептів Аурельської Академії, треба було гарно попрацювати ліктями.

Нарешті ми з Дрейком пробралися крізь тисняву й зупинилися поряд з Аядою і групкою адептів старших курсів.

— Привіт, мала, — привітався та закинув руку на плече Аяді. — Готова до випробувань?

— Готова, — буркнула вовчиця. Судячи з її надутих губ і насупленого обличчя, настрій у неї був кепський.

— Що з настроєм?

— Іріан із настроєм, — знову буркнула Аяда. — Ми мало не побилися зранку. Знову він завів свою пісню.

Я гмикнув і потайки усміхнувся.

— Не переживай, він врешті решт змириться з тим, що ти береш участь у квінті, — сказав лагідно. — Або ти не потрапиш у команду і змиришся із цим. У будь-якому разі, ви все владнаєте.

— Ох і віриш ти в мене, — буркнула Аяда.

— Я вірю, але завжди зважаю на суперників, — знизав плечима.

Ми ще трошки побалакали, доки на полігоні не зʼявився ректор та лір Рейгар.

— Вітаю вас, адепти, — мовив лір Рейгар. — Я не буду проголошувати пишномовних промов, лише скажу, що сьогоднішнє випробування покаже, вашу спритність та силу в обмежених умовах, адже не завжди ми маємо змогу залучити всі свої відчуття і сили. Інколи нашою силою є наша слабкість.

Я нахмурив брови. Що це взагалі означає і як сила може бути слабкістю?

— Ти щось зрозумів? — прошепотів до мене Дрейк.

Заперечно хитнув головою.

— Якщо ви придивитеся, то помітите, що простір полігону розділений на дві зони, — продовжив куратор. — Перша зона — це зона очікування, а друга за порталом — власне зона випробування. Кристалічний екран, що за моєю спиною буде показувати імена адептів по черзі, які зараз мають проходити випробування. Названий учасник ступає в портал. Ви не будете бачити, як інші проходять випробування, щоб зберегти таємницю. Адепти, що виходять із порталу, опиняються в іншій кімнаті, знову ж таки, щоб зберегти таємницю випробування. На вашому запʼястку зʼявиться мітка, коли ви зайдете в портал. Якщо ви потрапите в команду — мітка стане зеленою, якщо ні — червоною. Також буде синя мітка, яка означає, що ви потрапили до команди, але як запасний гравець. Бажаю всім успіху.

Куратор відійшов у бік, і слово взяв Іріан. Він офіційно відкрив відбіркові випробування, і почалося очікування.

Імена спливали один за одним на екрані. Полігон пустішав, а моя черга все ще не наставала. Уже пішли Дрейк з Аядою, навіть Вальміра теж уже пішла на випробування, а я все ще нудився в зоні очікування.

Нарешті екран спалахнув синім та на ньому зʼявилися великі букви мого імені.

Зробив глибокий вдих та попрямував до порталу. Пройшов повз тремтливу пелену. Шкірою пробіглися сироти, від взаємодії з порталом, і я опинився на якомусь полі. Не встиг озирнутися, як над головою пролунав голос:

— Слабкість може стати вашою силою. Прислухайтеся до ваших інстинктів, але не покладайтеся на всі відчуття. Зараз вас позбавлять одного з них, ваша мета уникнути всіх перешкод та дістатися на інший кінець поляни. Починаємо… зараз.

Тільки-но стих голос, світ вибухнув сліпучо-білим спалахом. Біль різонув по очах, я замружився, а коли розплющив очі — не побачив нічого. Навколо панувала густа, непроглядна темрява. Мене позбавили зору.

Серце гупнуло в ребра. Сподіваюся не назавжди. Я прикликав демона, і той, слава Каліону, відгукнувся миттєво, розливаючи по венах знайомий жар. Я прийняв напівформу. Світ навколо перетворився на набір звуків і вібрацій повітря. Тепер я мав навчитися бачити без очей.

Темрява лякала. Я був би бовдуром, якби сказав, що мені не страшно залишитися без зору, але я мушу пройти це випробування і не вдарити в бруд обличчям. Вдихнув, повільно видихнув і прислухався до навколишнього середовища.

Вітерець обвівав шкіру, слух і інші чуття загострилися. Я зробив крок уперед. Під ногами зашурхотів гравій. Отже, стежка. Ще кілька кроків. Знову прислухався, відчуваючи азарт мого демона, який гнав уперед. Я покладався на його інстинкти, але й не передавав управління йому повністю.

Різкий звук вдалині змусив нашорошити вуха. Свист швидко наближався, і я різко відхилився в сторону.

«Стріла», — зауважив демон. — «Це було схоже на стрілу».

Я кивнув.

Позаду почувся глухий звук врізання стріли в дерево позаду мене. Пришвидшив крок, покладаючись на відчуття.

Повітря затремтіло, запахло озоном. Зупинився. Прислухався, сліпо вертячи головою. Попереду почулося важке дихання, яке смерділо гниллю.

— Трясця! — вилаявся я. — Тут якась істота, з якою, вочевидь, доведеться боротися.

Демон рикнув, я тільки й встиг витягнути свій меч, як істота напала на мене. Вона гарчала, чим допомагала мені її відстежувати. Замахнувся мечем, але промазав. Порух вітру підказав, що чудовисько ухилилося. Створив вогняну кулю і кинув туди, де на мою думку була істота. Запахло смаженим, і чудовисько заскавуліло. Знову змахнув мечем та відчув, як воно врізається в плоть. Чудовисько затихло. Я важко дихав. Перевів подих і продовжив обережно просуватися вперед.