Розділ 3

Астар

Спеціально для цього дійства була змонтована сцена, що стояла попід камʼяною стіною між двома колонами. Вони сходилися над сценою в камʼяну арку, розписану захисними рунами. Ректор Академії стояв на підвищенні, заклавши руки за спину й ковзав поглядом залою. Іріан був ошатно вбраний, навіть ректорську мантію одягнув.

— Вітаю, адепти та гості Аурельської Академії магії, — його голос розкотився залою, відлунюючи в кожному кутку, ніби він використав артефакт підсилення голосу. — Радий вітати всіх вас. Тут зібралися найкращі з найкращих, щоб зійтися в дружніх поєдинках…

Далі я не слухав. Урочисті промови завжди наганяли на мене нудьгу. Я їх уже в палаці наслухався, не кажу вже за те, що колись доведеться їх промовляти. Натомість блукав поглядом по залі, ніби відшукував когось.

Ось зграйка першокурсників стоїть із розтуленими ротами та слухає ректора. А ось група делегатів з академії Нерітас та Вальміра серед них. Ніби помітивши мій погляд, вона повернула голову в мою сторону й підморгнула. Я кивнув та відвернувся.

— А тепер, перейдімо до випробувань, — голосно промовив ректор, і залою пробігло шепотіння. — Завтра на бойовому полігоні пройде перше відбіркове випробування. Його мета перевірити вашу силу та спритність, а також швидкість прийняття рішень! Усі деталі ви дізнаєтеся завтра. А сьогодні — веселіться та знайомтеся. Памʼятайте, перш за все мета турніру…

— … «згуртуватися та подружитися», — продовжив слова ректора Дрейк, злегка глузливим тоном.

— Ти щось маєш проти дружби? — запитала Аяда, склавши руки на грудях. Її очі були примружені, а губи підтиснуті. Схоже, їй не подобалося, що Дрейк перекривляв слова Іріана.

— Ні-ні, — підняв він руки в жесті «здаюся». — Нічого такого. Навпаки, уже не дочекаюся, коли ми всі згуртуємося. Наприклад, з тією гаряченькою демоницею, яка вже встигла відзначити Астара.

Аяда перевела зацікавлений погляд на мене.

— Що, мала?

— Я хочу знати, що там за демониця відзначила тебе, громило, — сказала Аяда, усміхнувшись. Вона навіть зробила крок, щоби бути ближчою до мене.

— Не зважай на Дрейка. — Махнув рукою. — То всього лиш одна з адепток вирішила познайомитися, а Дрейку здалося, що вона до мене клеїться.

— Вона мало не терлася об тебе своїм декольте, — вигукнув Дрейк.

Штовхнув його ліктем, щоб він не кричав.

— Ти занадто голосний, — скривилася Айрелла. — І в тебе лиш одне на думці.

— Шкода, що ти вже зайнята, — вишкірив зуби він. — Ти б переконалася, що саме, у мене на думці.

Айрі знову скривилася і відвернулася від мого друга.

— Не заговорюйте мені зуби, — сказала Аяда. — Покажи мені цю демоницю.

Я зітхнув і стиснув двома пальцями перенісся.

— Вона он, — кивнув у сторону групки адептів. — З багряним волоссям та в червоній сукні.

Аяда крадькома роздивлялася Вальміру, нахилила голову в бік, а тоді повернулася до мене.

— Вона гарна, — задумливо мовила Аяда. — Але якась холодна, попри весь цей червоний колір. Цікаво, яка в неї стихія?

— Ти так кажеш, ніби я збираюся з нею все життя прожити. — Закотив очі. — Годі вже про мене. Поговоримо краще про квінт. Іріан не проти, щоб ти брала участь у відбіркових?

Аяда зітхнула так, ніби на неї навалилися всі проблеми світу одночасно.

— Звісно, він не задоволений. Мені навіть здається, що він у глибині душі сподівається, що я не пройду. Надто вже переживає за мене.

— І я його розумію, — сказав я. — Він уже мало не втратив тебе й не хоче повторення.

Аяда роздратовано пирхнула.

— Тебе я теж розумію, мала, — сказав і стиснув її руку. — Знаю, як тобі важливо довести свою силу, але «Квінт Вінців» буває небезпечним.

— Але ж не смертельним, — вигукнула Аяда.

Я мовчав. Знав, що колись із квінту поверталися не всі. Але ті часи давно минули. Батько розповідав, що зараз це не той турнір, а так — дитячі забавки, щоб адепти та ректори академій потішили своє его.

— Теоретично. — Знизав плечима. — Але ти краще за мене знаєш свого шинталь. Якби моя емесса брала участь у квінті і я б знав про гіпотетичні небезпеки, та ще й не міг бути поруч…

Мій демон певно уявив цю ситуацію, так само жваво як і я, тому що загарчав та заворочався усередині.

«Заспокойся. У нас навіть емесси немає, а ти гарчиш», — намагався втихомирити демона.

— То що? — зацікавлено запитала Аяда.

— Та розніс би все до чорта, і намагався б її захистити, будь-що-будь. А потім би добряче від… — затнувся, бо моя фантазія понесла мене не туди. Прочистив горло й завершив: — Загалом, я б місця собі не знаходив і намагався б її уберегти від усього.

— Чоловіки, — зітхнула Аяда.

— Жінки, — закотив очі я і пирхнув. — Ніби ти не переживаєш за свого Іріана.

— Переживаю, звісно, — стенула плечима Аяда, і в її погляді на мить промайнула така ніжність, що мені стало ніяково. — Але не забороняю йому брати участь у битвах, хоч і сходжу з розуму. Усі ми, закохані, неймовірно дурні у своїх переживаннях, — підсумувала Аяда.