Розділ 1

Астар

Місяць тому

Нас усіх зібрали у Великій Залі Академії. Адепти від першого до пʼятого курсу схвильовано озиралися навкруги й перешіптувалися — такий збір посеред семестру не був буденністю. Зазвичай ці масивні двері відчиняли для якихось урочистостей чи важливих обʼяв.

Погляд мимоволі зупинився на масивних колонах вдалині, а спогади перенесли мене в іншу, більш таємничу Залу Астраліон, у якій майбутні першокурсники проходили вступне випробування Кристалом Астраліоном.

Я памʼятав той день, коли й сам торкнувся ледь теплого, вібруючого боку Кристала. На девʼяносто відсотків був впевнений, що потраплю до «Аркануму». Недаремно ж мене тренували змалечку, та й батько був випускником бойового факультету. Єдине, про що я переживав, — щоб мене не викрили в перший же день. Та цього не сталося навіть упродовж двох років мого навчання.

— Навіщо ми тут? — запитав Аяду, схилившись до неї.

— Не знаю, — знизала вона плечима й хитро усміхнулася.

— Та ну, твій шинталь [1] — ректор, а ти не знаєш?

— Він же не вибовкує мені всі секрети академії за сніданком, — пирхнула Аяда та ледь помітно відкинула обсидіанове пасмо волосся з обличчя. — Почекай трохи й ти все дізнаєшся.

— А ти, Айрелло? Теж нічого від ліра Рейгара не чула? — перевів погляд на іншу дівчину.

Вона хихикнула й похитала головою. Ще одна.

— Зрадниці. Ви обидві, — кинув я напівжартома і відвернувся.

Великі різьблені двері, прикрашені захисними рунами, відчинилися, і до зали пройшли ректор та наш куратор. Вони піднялися на сцену, Іріан келʼБлудрон став за кафедру, а Рейгар дʼАррель відійшов трохи вбік.

Ректорські очі сканували залу, знайшли Аяду, а тоді зупинилися на мені. Він примружив очі, зиркнув на мене невдоволено. Знову бісився, що я сидів надто близько до його істинної. Я лише криво всміхнувся, але залишився на місці. Моєму демону емоції ректора теж припали до смаку. Що поробиш, йому подобалося дратувати Іріана.

Проте одного я не розумів, невже Іріан досі ревнує до мене Аяду? Навіть знаючи, що ми з дівчиною залишилися друзями, він не міг придушити свого власницького інстинкту.

Зиркнув на Аяду, яка підтиснула губи й схрестила руки на грудях. Така поведінка Іріана їй теж не подобалася. Я не раз чув скарги від неї, коли, час від часу, ми тренувалися разом. [2]

Усміхнувся, дивлячись йому в очі та зосередився на промові.

— Вітаю, адепти, — мовив ректор голосно та впевнено. — Сьогодні вас усіх зібрали, щоб повідомити чудову новину. Цього року Аурельська Академія магії братиме участь у магічному турнірі «Квінт Вінців»…

Залою прокотився гул. Адепти пожвавилися, у багатьох в очах спалахнув азарт. У мені теж прокинувся інтерес: «Квінт Вінців» або квінт, як називали адепти між собою турнір — це не лише слава, це можливість випробувати свою силу поза межами навчальних дуелей.

— Ми маємо потрапити в команду, — ткнув мене в бік Дрейк, нахилившись до самого вуха.

— Неодмінно, — кивнув я.

— Крім того, — підвищив голос Іріан, змушуючи всіх замовкнути, — нам надана честь приймати в себе представників інших чотирьох академій. Тож, будь ласка, поводьтеся пристойно і з гідністю представте Аурельську Академію магії.

Дрейк пограв бровами та прошепотів до мене:

— Скоро тут буде багатенько гарних дівчат. Може ми виберемо когось? Ну, щоб «згуртуватися та подружитися», — процитував він ректора.

— Ти блазень, — пирхнув я, хоча теж мимоволі задумався про те, кого можуть прислати інші академії. — Тобі мало дівчат, що навчаються тут?

— Всі гарненькі вже зайняті нашими викладачами, — усміхнувся він і помахав Айреллі та Аяді рукою.

Я лише хитнув головою. Мій друг був невиправним. Часом мені здавалося, що його головна місія — не дати мені померти від нудьги.

— Перші делегати почнуть прибувати завтра, — продовжував Іріан. — Випробування до команд відбудуться, коли всі делегати прибудуть. Дякую за увагу. Можете повертатися до навчання.

Зала знову вибухнула шумом. Адепти почали підводитися, обговорюючи шанси на перемогу та чутки про сильних представників з інших академій. Ми теж рушили до виходу.

— Завтра прибудуть перші делегати, — Дрейк перестав усміхатися. Він відвів мене трохи вбік, у затінок однієї з колон, де нас ніхто не міг підслухати. — Треба пильнувати, Астаре. Квінт — чудова нагода, щоби підіслати шпигунів. Твій батько мені голову відкрутить, якщо з тобою щось трапиться. Його параноя щодо твоєї безпеки не знає меж.

— Це Академія, Дрейку, — пирхнув я. — Ніхто навіть не знає, що я тут.

— Хтось таки знає, — серйозно мовив друг.

— Не вигадуй, — відмахнувся від нього. — Він мене точно не здасть. Це не в його інтересах.

— І все ж, подумай, — не здавався Дрейк. — Тут буде занадто багато чужинців.

Я кивнув, проте не сприйняв слів Дрейка серйозно. Навряд чи до Академії потрапить хтось зі злими намірами.