Розділ 8

​🌆 Розділ: Тріщина в кришталі

​Частина 1: Віральний хаос

​Ден:

Ми в’їхали в місто під вечір неділі. Я висадив Настю біля її під’їзду, отримав швидкий поцілунок у щоку і пообіцяв заїхати завтра. Але завтра настав раніше, ніж я встиг заснути.

​Мій телефон почав вібрувати так, ніби він намагався злетіти.

— Бєлов, ти час бачив?! — прохрипів я в слухавку, коли Марк зателефонував о першій ночі.

— Дене, ти зірка. Влад виклав «Єнота-баскетболіста». Там уже двісті тисяч переглядів. Твій тренер у коментарях написав, що тепер зрозумів, чому в тебе такий поганий дриблінг — ти просто звик до взуття на деревах.

​Я відкрив відео. Влад перевершив себе: він наклав на мій біг за єнотом музику з «Місії нездійсненної» у виконанні дитячого хору. Це було смішно, але... в коментарях почали з’являтися посилання на «дивовижну дівчину-екстрасенса», яка «приборкала дикого звіра».

​Частина 2: Лист із Парижа

​Настя:

Ранок понеділка зустрів мене не кавою, а офіційним листом на електронній пошті. Коли я побачила логотип «L'Alliance de l'Ésotérisme», моє серце зробило сальто, якого не зміг би повторити навіть Ден.

​— Ліз! Кіро! — крикнула я на всю квартиру. — Мене запросили! Міжнародна конференція в Парижі! Секція «Молодіжна езотерика та сучасні вібрації».

​Ліза вибігла з кухні з тостом у зубах.

— Вау! Настю, це ж рівень! Коли?

— Через два тижні. На три місяці стажування в їхньому головному центрі.

​Радість тривала рівно п’ять хвилин, поки я не згадала про Дена. Три місяці. Ми разом лише кілька тижнів. Наша історія тільки-но почала складатися в щось справжнє, а не в «відпрацювання боргу».

​Частина 3: Вечеря, яка пішла не так

​Ден:

Я запросив Настю в нашу улюблену піцерію, щоб відсвяткувати перемогу в турнірі та «віральну славу». Я навіть купив їй новий кристал — великий шматок кварцу, який продавець назвав «каменем вірності», хоча я запідозрив, що це просто красиво пофарбоване скло.

​Настя була дивною. Вона не сміялася з моїх жартів про Влада і майже не торкалася піци.

— Дене... мені треба дещо сказати, — почала вона, крутячи свій амулет. — Мене запросили в Париж. На три місяці.

​Я відклав ніж. Світ навколо наче на мить зупинився.

— Париж? Це круто, Насть. Це ж те, про що ти мріяла? — я намагався тримати голос рівним, але всередині щось неприємно кольнуло.

— Так. Це стажування. Велика перспектива для мого магазину.

— І коли ти їдеш?

— Через два тижні.

​Я глянув на неї. В її очах було стільки захвату від цієї ідеї, що я раптом відчув себе... зайвим.

— Знаєш, — сказав я, і мій голос прозвучав неочікувано холодно. — Тепер я розумію, чому ти так наполегливо «виправляла мою ауру». Тобі просто потрібен був цікавий проект перед від’їздом? Щось, що можна зняти на камеру Влада і залишити тут, як сувенір?

​Настя:

Я заклякла.

— Ти зараз серйозно, Дене? Ти думаєш, що все, що було між нами — це «проект»?

— А як це виглядає? Ти отримуєш шанс усього життя і навіть не вагаєшся. Ти просто ставиш мене перед фактом. «Я їду в Париж, бувай, Козероже». Ти хоч раз подумала про нас?

​— Про «нас»? — я відчула, як на очі накочуються сльози люті. — Ти сам казав, що я дивна, що мої карти — це дурня. Можливо, ти просто боїшся, що поки я буду в Парижі, ти не зможеш знайти нікого, хто б терпів твій егоцентризм і вічні розмови про баскетбол?

​— О, то тепер я егоцентрик? — Ден підвівся. — Дякую, Насте. Думаю, твоя сфера спокою була розбита не випадково. Ти просто не вмієш тримати нічого справжнього.

​Він кинув купюру на стіл і вийшов із піцерії, навіть не озирнувшись.

​Частина 4: Цифровий фронт (Кіра та Влад)

​Влад:

Я сидів у гуртожитку і намагався видалити коментарі ботів під відео, коли до мене без стуку увірвалася Кіра. Вона виглядала як грозова хмара.

​— Ти! — вона тицьнула пальцем у мої груди. — Навіщо ти виклав те посилання на статтю про Париж у коментарях? Ден побачив це раніше, ніж Настя встигла з ним поговорити!

​— Я... я хотів як краще! — виправдовувався я. — Це ж хайп! «Екстрасенс їде підкорювати Францію». Я думав, Ден буде пишатися!

​— Ти думав?! — Кіра вихопила мій ноутбук. — Ти загрався в режисера, Владе. Ти не бачиш, що за твоїми «кадрами» стоять живі люди. Ти зруйнував їм вечір.

​Вона швидко почала щось друкувати.

— Що ти робиш? — вигукнув я.

— Я видаляю твоє відео. Повністю. З усіх серверів, куди встигла дотягнутися.

— Ні! Там же статистика! Мої перегляди!

— Твої перегляди не варті того, щоб твій найкращий друг зараз сидів на лавці в парку і думав, що його зрадили.

​Вона закрила ноутбук і подивилася на мене так, що мені вперше стало соромно за свою професію.

— Знаєш, чому я тебе ненавиджу, Владе? Бо ти бачиш світ через об’єктив, а я бачу його таким, який він є. І твій світ — дуже самотній.

​Вона розвернулася і вийшла, залишивши мене в повній тиші з чорним екраном ноутбука.

​Частина 5: Ніч роздумів

​Настя:

Я сиділа на підвіконні, обіймаючи Степана. Карти на столі розклалися в комбінацію «Відлюдник» та «Трійка Мечів». Розбите серце та самотність.

​Я знала, що Ден правий у чомусь — я не вагалася. Але не тому, що мені байдуже, а тому, що я все життя боялася бути «просто подругою спортсмена». Я хотіла бути кимось.

​Ден:

Я сидів на баскетбольному майданчику в повній темряві. М’яч стукав об асфальт — бух, бух, бух — у ритмі мого серця.

​Я дістав із кишені той самий кварц, який так і не подарував. Він світився в місячному світлі.

«Я — ідіот», — подумав я. — «Замість того, щоб сказати, що я буду чекати, я просто налякав її своїми образами».

​Я взяв телефон. Відкрив чат із Настею.

«Нам треба поговорити. Без чакр і без м’ячів. Тільки ми».

​Але повідомлення не відправилося. Кіра таки зламала мережу в нашому районі, намагаючись провчити Влада.