Розділ 7

​🏀 Розділ: Золотий кошик та «виживання» в еко-стилі

​Частина 1: Фінал університетської ліги

​Настя:

Атмосфера в спорткомплексі була такою напруженою, що я відчувала її шкірою. Це не були звичайні «вібрації» — це був чистий електричний струм. Ден не спав нормально три дні. Він постійно крутив у руках свій щасливий амулет (який я йому зробила з тигрового ока) і повторював схеми захисту.

​— Настю, якщо ми програємо, я поїду в Тибет по-справжньому, — жартував він перед виходом, але очі в нього не сміялися.

​Ми з Лізою, Марком, Владом і Кірою зайняли цілий сектор. Влад був обвішаний технікою, як різдвяна ялинка. Кіра сиділа поруч і — о боже! — вперше тримала в руках плакат «Ден, розірви їх!», хоча вираз її обличчя говорив: «Я роблю це під дулом пістолета».

​Ден:

Остання чверть. Рахунок 78:79 не на нашу користь. У мене гуло в вухах, а піт застилав очі. Я бачив Настю на трибунах — вона заплющила очі й щось шепотіла, мабуть, викликала всіх духів баскетболу на допомогу.

​М’яч у мене. Залишилося 10 секунд. Суперник приклеївся до мене, як банний лист. Я зробив фінт вліво, пішов вправо і відчув, як ковзаю... Тієї миті я згадав свій епічний провал перед бібліотекою. «Тільки не зараз, тільки не шорти!» — промайнуло в голові.

​Я підстрибнув. Час ніби сповільнився. Я бачив об’єктив Влада, перелякані очі Лізи й те, як Настя раптом розплющила очі й підняла вгору Степана.

М’яч вилетів з моїх рук і з ідеальним звуком свищ пройшов крізь сітку одночасно з сиреною.

​Ми перемогли. Наступної секунди мене збила з ніг ціла команда, а потім я відчув, як Настя заскочила мені на спину, щось кричачи про «ретроградний тріумф».

​Частина 2: План «Великий вихід у ліс»

​Марк:

Після матчу ми святкували так, що в роздягальні закінчилася вся вода. Але Ден виставив умову:

— Жодних клубів. Я хочу тиші, природи і щоб мене ніхто не бив по руках під час стрибка.

​— У моїх батьків є старий будинок біля озера, — запропонувала Ліза, витираючи фарбу з обличчя (вона малювала на щоках бойовий розкрас вболівальників). — Там немає Wi-Fi, зате є човен і мангал.

​— Немає Wi-Fi? — Кіра ледь не впустила свій смартфон. — Ви хочете відправити мене в цифрове середньовіччя?

— Тобі корисно, — засміявся Влад. — Я зніму документальний фільм «Хакер у дикій природі: пошуки сигналу».

​Ми домовилися: виїжджаємо в суботу вранці. Два дні без цивілізації. Настя одразу почала пакувати «набір для виживання»: ефірні олії від комарів, карти для ворожіння на багатті та запас веганських маршмеллоу.

​Частина 3: Початок «відпочинку», або Куди ми потрапили?

​Настя:

Дорога до будинку Лізи виявилася «шляхом випробувань». Старий джип Марка підстрибував на кожній ямі, а Влад намагався знімати «естетичні кадри дороги», поки його не заколисало.

​Коли ми приїхали, виявилося, що «затишний будиночок» — це дерев’яна хатина, яка виглядала так, ніби в ній жив лісник-мізантроп.

— Ліз, ти казала, тут є зручності, — Ден підозріло подивився на дерев’яну будку в кінці двору.

— Зручності — це природа навколо! Гляньте, яке озеро! — Ліза вже розкладала мольберт.

​Ден:

Моя роль «просвітленого» продовжувалася. Настя доручила мені розпалити багаття «природним шляхом», без рідини для розпалювання.

— Це допоможе тобі з’єднатися зі стихією вогню, Дене.

​Я мучився годину. Влад крутився поруч із камерою:

— Дене, ти виглядаєш як первісна людина, яка вперше побачила іскру. Більше поту! Більше страждання!

​У цей момент Кіра, яка сиділа на пеньку і намагалася зловити бодай одну «палку» зв’язку, підійшла до мене, мовчки забрала сірники, бризнула на дрова якимось своїм супер-сильним антисептиком для рук і через секунду вогонь палав до неба.

— Ось тобі стихія, Козероже. А тепер допоможи мені знайти місце, де бере 4G, або я зламаю твій телефон і зроблю з нього роутер.

​Частина 4: Нічні пригоди та «привид озера»

​Настя:

Увечері, коли ми смажили сосиски (і мої веганські гриби), Марк вирішив розповісти «місцеву легенду».

— Кажуть, у цьому озері живе дух старого рибалки, який не терпить шуму. Якщо хтось голосно сміється після півночі — він краде один чобіт у кожного.

​— Марку, припини, — засміялася Ліза. — Це просто казки для туристів.

​Але вночі стало не до сміху. Ми почули дивний шурхіт біля будинку. Ден, як «найсміливіший» (після того, як я штовхнула його ліктем), взяв ліхтарик і пішов перевіряти.

​— Хто тут? — крикнув він своїм найгрізнішим басом.

У відповідь почулося тупотіння і... гучне «КВААА!».

​Ден підскочив на метр.

— Степан? Ти що тут робиш? — він посвітив ліхтариком на землю.

Там сиділа величезна, справжня жаба, яка якимось дивом виглядала точнісінько як гумова качка Лізи.

​В цей момент з хатини вискочив Влад у нічній сорочці з принтом «Зоряних війн» і з камерою в руках.

— Я зняв це! Ден програв дуель жабі! Це фіаско, бро!

​Але наступної секунди Влад перечепився через корінь і полетів прямо в озеро.

ПЛЮХ!

​Частина 5: Ранок сюрпризів

​Ден:

Коли ми витягли мокрого Влада (який більше переживав за камеру, ніж за себе), ми нарешті лягли спати. Але ранок приніс новий сюрприз.

​Я вийшов на ганок, потягнувся, готуючись до ідеального ранку на природі, і зрозумів: моїх кросівок немає.

Я глянув на Марка — він стояв у шкарпетках. У Лізи не було одного капця.

​— Марк... — прошепотів я. — Твоя легенда про рибалку... це була не легенда?

​Кіра вийшла з будинку, тримаючи в руці свій планшет. На її обличчі була дивна посмішка.

— Якщо ви шукаєте своє взуття, то подивіться на те дерево біля берега. Я вночі поставила камеру на рух, щоб впіймати «привида».