Розділ 4

​🏀 Розділ: Триочковий у серце та привид минулого

​Частина 1: Трибуни, бубни та «група підтримки»

​Настя:

Я ніколи не думала, що буду добровільно сидіти в приміщенні, де концентрація тестостерону та запаху гумових кросівок перевищує всі допустимі норми. Але ось я тут, на першому ряду, тримаю в руках невеликий тибетський дзвіночок і намагаюся ігнорувати Влада, який спрямував на мене свій новий об’єктив.

​— Настю, дай більше емоцій! — кричав Влад. — Уяви, що кожен кидок Дена — це очищення твоєї карми!

​Поруч сиділи Марк і Ліза. Марк виглядав як професійний аналітик, коментуючи кожен рух Дена на паркеті, а Ліза малювала щось швидке в блокноті. Кіра, сестра Лізи, сиділа зі своїм незмінним ноутбуком, але я помітила, що вона частіше дивиться на те, як Влад маневрує між рядами, ніж у свій екран.

​— Дивіться, Ден сьогодні просто в ударі, — Марк вказав на поле.

​Ден дійсно літав. Кожного разу, коли він пробігав повз наш сектор, він встигав підморгнути мені. Це було так самовпевнено, що я ледь не впустила свій дзвіночок.

​— Якщо він ще раз це зробить, я наврочу йому промах, — пробурмотіла я, відчуваючи, як мої щоки стають кольору стиглої малини.

​Частина 2: Поява Артура (Того-кого-не-можна-називати)

​Настя:

У перерві між другою та третьою чвертями, коли команда пішла на обговорення тактики, я вирішила вийти в коридор, щоб вдихнути трохи повітря, не насиченого енергією суперництва.

​Я стояла біля автомата з водою, коли почула голос, від якого в мене всередині все захололо. Цей голос пахнув фальшивим пачулі та завищеною самооцінкою.

​— Настю? Невже це ти? Твої вібрації стали такими... земними. Невже ти змінила світ медитації на світ... м'ячів та поту?

​Я повільно обернулася. Переді мною стояв Артур. Мій колишній. Людина, яка називала себе «Майстром вищого пілотажу свідомості», а на ділі виявилася майстром витягування грошей із довірливих клієнток і мого розбитого серця пів року тому. Він був у своєму незмінному лляному костюмі навіть у спортзалі.

​— Артуре. Що ти тут робиш? Твій астральний компас зламався і привів тебе в місце, де люди дійсно працюють над собою, а не просто дихають матінкою-землею?

​— Я тут з лекцією про «Енергію успіху» для адміністрації університету, — він посміхнувся своєю «просвітленою» посмішкою, яка завжди нагадувала мені оскал гієни. — Але бачити тебе тут... ти виглядаєш такою нещасною поруч із цими примітивними спортсменами. Твоєму лотосу потрібна інша вода, Настю.

​Я хотіла відповісти щось дуже гостре, але слова застрягли в горлі. Артур завжди вмів знайти мої слабкі місця.

​Частина 3: Захист «Козерога»

​Ден:

Я вийшов з роздягальні раніше за інших — хотів знайти Настю. Тренер щось кричав про «зону захисту», але моя «зона захисту» зараз була десь у коридорі.

​Я побачив її біля автомата. І побачив якогось типа в білому шматті, який тримав її за руку. Настя виглядала так, ніби вона зараз або заплаче, або викличе на нього блискавку, але в неї не вистачає заряду.

​— Гей, Настю, у нас там третя чверть починається, мені потрібен мій «талісман», — я підійшов до них, демонстративно поклавши руку Насті на плече. Від мене йшла пара, я був захеканий, але цей «гуру» поряд із нею виглядав як манекен із магазину штор.

​— О, — Артур окинув мене зверхнім поглядом. — Це і є твій новий... проект? Настю, ти завжди мала слабкість до грубої матерії.

​— Груба матерія зараз може зробити тобі прискорений курс акупунктури, якщо ти не прибереш від неї руки, — сказав я, роблячи крок вперед. Я був на дві голови вищий за нього, і від мого погляду «капітана в гніві» зазвичай тремтіли навіть судді.

​— Денисе, не треба, — тихо сказала Настя, вчепившись у мою джерсі. — Він уже йде. Йде ж, Артуре?

​Артур підняв руки, ніби здавався.

— Звісно. Бачу, твій рівень розвитку пішов у зворотний бік. Удачі в... іграх.

​Коли він пішов, Настя все ще тремтіла.

— Хто це був? — запитав я, намагаючись втихомирити пульс.

— Моя найбільша помилка, — відповіла вона. — Він вважає, що я нічого не варта без його «наставництва».

​— Знаєш що? — я підняв її обличчя за підборіддя. — Зараз ти підеш на трибуни. І ти побачиш, як цей «примітивний спортсмен» закине найкрутіший м’яч у сезоні спеціально для тебе. А потім ми підемо їсти піцу, і ти розкажеш мені, де він живе, щоб я випадково закинув м’яч йому у вікно.

​Частина 4: Тріумфальний «КВА»

​Настя:

Матч відновився. Ден грав як божевільний. Він не просто бігав — він домінував. За п’ять секунд до кінця рахунок був рівний. Весь зал стояв.

​Ден отримав м’яч на своїй половині поля. Він глянув на мене. Я підняла дзвіночок і... замість дзвінка, Влад раптом витягнув зі своєї сумки Степана (якого Ліза забула там зранку) і натиснув на нього.

​На весь тихий зал пролунало гучне: «КВААА!»

​Суперники на мить розгубилися від цього звуку. Ден підморгнув, зробив крок назад і випустив м’яч. Помаранчева куля описала ідеальну дугу і... СШШШШ — чисте влучання!

​Зал вибухнув. Влад знімав мій тріумфальний танець із бубном, Марк плескав Дена по плечу, а Ліза з Кірою просто реготали.

​Після матчу, коли ми всі зібралися на паркеті, Ден підійшов до мене, весь мокрий, але з шаленою посмішкою. Він витягнув із кишені сумки маленьку картку.

​— Що це? — запитала я.

— Це карта, яку я витягнув із твоєї колоди, поки ти не бачила, — він простягнув мені карту «Сонце». — Вона каже, що сьогодні мій день. І що ніякі гуру не зіпсують нам вечір.

​Я подивилася на нього і зрозуміла: жодна магія не зрівняється з тим, як він зараз на мене дивиться.