Розділ 1

​🔮 Настя: Енергетичний шторм у склянці лате

​Мій ранок почався з поганого передчуття. Карта дня — «Вежа», що в перекладі з моєї мови на людську означає: «Настю, сьогодні щось обов'язково піде не так, тому надінь каску і не виходь із зони комфорту». Але зона комфорту — це не про орендовану квартиру, де Ліза з самого ранку відмиває пензлі від синьої фарби, а Степан (та сама гумова качка) дивиться на мене своїми пустими очима, ніби знає щось, чого не знаю я.

​— Ліз, я серйозно, Меркурій сьогодні такий ретроградний, що навіть мій кактус почав хилитися на захід, — сказала я, намагаючись упакувати свої кристали в оксамитові мішечки. — Сьогодні я не просто проводжу консультації в університетському дворі, я виставляю на продаж свою гордість — Кришталеву Сферу Спокою.

​Ліза лише пирхнула, витираючи чоло забрудненою рукою.

— Твоя сфера спокою просто притягує ідіотів, Настю. Повір моєму досвіду: найкращий спокій — це коли в тебе розряджений телефон і повний холодильник.

​Я вийшла на університетський двір, розклала свій маленький розкладний столик під старою липою (місце з ідеальною енергетикою, якщо не зважати на голубів) і запалила пахощі. Синій дим повільно піднімався вгору, створюючи навколо мене захисний купол. Я розклала карти, виставила кристали й поставила в центрі ЇЇ.

​Сфера була ідеальною. Прозора, як гірська річка, вона коштувала мені трьох місяців економії на манікюрі та каві. Вона мала стати центром мого майбутнього онлайн-магазину.

​— Так, всесвіте, я готова до гармонії, — прошепотіла я, заплющивши очі.

​Але замість «гармонії» я почула свист. Потім тупіт. А потім — крик Влада, який десь поруч знімав свій черговий шедевр для блогу:

— Давай, Дене! Вище! Це буде розрив Instagram!

​Я розплющила одне око. Прямо на мій «магічний купол» насувався помаранчевий об'єкт, швидкість якого суперечила всім законам фен-шую.

​🏀 Ден: Гравітація для слабаків

​Якщо ви запитаєте мене, що таке ідеальний ранок, я відповім: це коли кросівки не тиснуть, прес виглядає на всі вісім кубиків, а Влад каже, що ми зараз знімемо контент, який забере всі лайки в тіктокерів-танцюристів.

​— Слухай, бро, — Влад налаштовував камеру, підстрибуючи на місці від азарту. — Ти маєш зробити цей фінт: стрибок від лавки, розворот на триста шістдесят і закидання м’яча в кошик через плече. Але треба, щоб фон був крутий. О! Дивись, там Настя зі своїми димовими шашками розклалася. Це буде виглядати як містичний стрибок героя!

​Я глянув у бік старої липи. Настя Левицька виглядала так, ніби вона щойно спустилася з Гімалаїв, або принаймні з дуже дорогого ретріту. Довга спідниця, мільйон браслетів, які дзвеніли при кожному русі, і цей вираз обличчя «я знаю таємниці космосу, а ви всі — просто пил».

​Вона мені подобалася. Ну, знаєте, як подобаються головоломки, які неможливо розгадати. Вона була дивною, дратувала мене своїми чакрами, але коли вона дивилася на мене своїми великими очима, я забував, у якій чверті ми зараз граємо.

​— Влад, вона мене прокляне, якщо я порушу її ауру, — засміявся я, розминаючи плечі.

— Та кинь! Ти ж капітан... ну, майже капітан. Ти — легенда! Давай, м’яч у руки, камеру ввімкнено. Три, два, один... Погнали!

​Я рванув з місця. Вітер засвистів у вухах. Лавка — поштовх — політ. Я відчув себе богом гравітації. Я вже бачив, як м’яч летить у кільце, як Влад кричить від захвату... але в останню секунду моя ліва кросівка ковзнула по вологому листю.

​Я не приземлився. Я зніс столик.

​🔮 Настя: Кінець світу в масштабі одного столика

​Це сталося миттєво. Один момент я була майстром дзену, а наступного — мій стіл перетворився на злітну смугу для стокілограмового баскетболіста.

Карти «Таро» розлетілися, як перелякані птахи. Кристали покотилися по асфальту. Але найгірше...

​Моя Сфера Спокою. Вона повільно, ніби глузуючи з моїх ритуалів, скотилася з краю, вдарилася об камінь і розлетілася на мільйон іскристих уламків.

​— Мій... спокій... — прошепотіла я, дивлячись на скляну купу.

​Ден лежав посеред моїх пахощів, заплутавшись у моїй шалі, і кліпав очима. Поруч вискочив Влад, продовжуючи знімати:

— Чуваки, це епік! Це мільйон переглядів! Настю, твоє обличчя зараз — це просто мем року!

​Я повільно піднялася. У мені більше не було дзену. У мені прокинулася древня стихія, яка зазвичай змушує людей тікати в укриття.

​— Ковальчук, — процідила я, і мій голос звучав так, ніби я викликала демона. — Ти хоч розумієш, що ти щойно зробив? Ти розбив не просто скло. Ти зруйнував енергетичний баланс цього району на найближчі десять років!

​🏀 Ден: Коли «вибач» не працює

​Я підняв голову, виплутуючись із якоїсь фіолетової ганчірки, яка пахла лавандою і гнівом. Настя стояла наді мною, і клянуся, навколо неї дійсно було щось червоне. Може, це було сонце, а може, вона дійсно збиралася спопелити мене поглядом.

​— Настю, сонце, я... я просто підсковзнувся, — я спробував посміхнутися своєю фірмовою посмішкою «я-накосячив-але-я-красунчик». — Я куплю тобі нову кульку. У дитячому світі їх повно, вони ще й світяться всередині.

​Це була помилка. Величезна. Ретроградна помилка.

​— У дитячому світі? — Настя зробила крок вперед, і навіть Влад відступив на всяк випадок. — Це була колекційна сфера з гірського кришталю, заряджена на повний місяць! Ти — ходячий хаос, Ковальчук. Твоя аура настільки дірява, що через неї протяг гуляє!

​Вона різко нахилилася, схопила одну з карт, що вціліли, і тицьнула мені в обличчя. Це був скелет із косою.

— Смерть? — нервово перепитав я.

— Гірше. Це карта «Трансформації через страждання». Оскільки грошей на нову сферу в тебе все одно немає, бо ти витрачаєш їх на протеїнові батончики, ти будеш відпрацьовувати.

​— Що? Як? — я піднявся, обтрушуючи джинси від попелу пахощів.

— Ти станеш моїм «енергетичним щитом», — Настя схрестила руки на грудях. — Через два тижні я виставляюся на великому езотеричному ярмарку. Ти будеш тягати коробки, охороняти мій стенд і... — вона хитро посміхнулася, — ...надягнеш костюм «Козерога», щоб залучати клієнтів.