РОЗДІЛ ШОСТИЙ. ПРОБУДЖЕННЯ

15

Телефон на приліжковій тумбі вчергове завібрував та освітив його обличчя. Остап скинув виклик одним помахом пальця, не встаючи з ліжка, у спробі повернутись до свого сну.

Аж раптом він підвівся, жадібно хапаючи повітря в душній кімнаті, сповненій ароматами вологої землі та аміаку.

— Дякувати Богу, це просто сон… — пробубнів Остап — …черговий сон…

Байдуже скинувши із себе ковдру, він ступив на холодну підлогу і навстіж відчинив вікна. Свіже повітря вривалось у його кімнату, а він усе ніяк не міг ним надихатись.

Остап знову вмостився в ліжко, взявши до рук телефон. На яскравому дисплеї випливали сповіщення від Ваді та Дарії, на годиннику — рівно 22:00, дата — 14.10.2029.

«От дідько! — подумав Остап. — Вже завтра на роботу виходити?!»

Телефон знову завібрував: вхідний виклик від Ваді, який насторожував так само, як і будь–який пізній дзвінок від старого друга.

— Алло? — протягнув Остап сонним голосом.

— Алло! — крикнув Вадя. — Ти що, спиш?

— Дякуючи тобі — ні.

— Я дзвонив тобі біс його знає скільки разів. Мені треба твоя допомога, — голос Вадима тремтів. — Давай прокидайся, заїду за тобою через хвилин двадцять.

Остап почув у словах старого друга занепокоєння, якого не чув за увесь час їхнього знайомства. Він готував себе до найгіршого розвитку подій — жахливого сценарію, в якому йому доведеться стати співучасником злочину Вадима або виправдати його аморальний вчинок, щоб вберегти життя здорованя.

Зімкнувши застібку годинника на зап’ясті, він швидко рушив до ванної кімнати, щоб умити обличчя, яке він відмовлявся впізнавати, і привів до ладу неслухняне волосся. Накинувши на себе пальто, Остап вибіг з квартири, навіть не замкнувши за собою двері.

Вадя вже чекав на нього біля під’їзду. Остап сів до салону, потиснув йому руку та, зачинивши двері, пристебнув пасок безпеки.

— То що в тебе сталось?

— Привіт! — радісно привітала Остапа дівчинка на задньому сидінні.

Остап спантеличено поглянув на похресницю, вивертаючи шию:

— Привіт, сонце, — мовив він. — Вадю, що сталось?

— Я забрав малу до себе. Треба, щоб ти допоміг занести її речі і…

— Стоп, стоп... — стиха сказав Остап до друга. — Що значить «забрав»? Ксюша в курсі?

— Ні.

— Ти при своєму глузді?

— Я потім тобі усе поясню, — відмовив Вадя, поглянувши на доньку, і плавно зрушив з місця.

— Ти про Ксюшу взагалі подумав?

— А вона подумала про мене, коли знайшла собі іншого? — закричав Вадим. — Як ти гадаєш?

Остап стиснув зуби та підсунувся ближче до бокового скла. Поліна мовчала. По її щоках повільно текли сльози, губи тремтіли. Вона притискала до себе плюшевого жирафа, витираючи ним очі.

— Доню, ти пристебнулась?

Поліна не відповідала.

— Друже, глянеш?

Остап кивнув і перевірив пасок безпеки Полі, погладив її волосся та лагідно стиснув плече:

— Сонце, звідки в тебе такий класний жираф?

— Тато купив, — мляво сказала вона.

— А бачила справжнього жирафа?

— Ні…

Остап зігнув свої пальці донизу, витягнув до гори середнього та, поклавши імпровізованого звіра їй на коліно, почав лоскотати похресницю до тих пір, поки вона нарешті не розсміялась.

Сміх Поліни потішив їх обох.

— Доню, вибач, що крикнув. Це просто в мами й тата суперечка виникла.

— Ага, — відповіла вона, не підводячи очей на батька, знаючи напевне, що він бреше.

Остап взяв телефон і переглянув повідомлення Дарії: вона хотіла зустрітись з ним на вихідних, потім запитувала, чи все добре, адже він не виходив на зв’язок. Вона телефонувала йому тричі за ці дні, але відповіді так і не отримала.

«Ох і дурень, — подумав Остап, друкуючи повідомлення Дарії. — Хоч би вона зрозуміла…». Але його повідомлення так і не було надіслано — месенджер раз за разом видавав невідому помилку.

Перетнувши Південний міст, вони в’їхали до щільно забудованих районів Лівого берега. Дорогу вкривав тонкий шар ожеледиці, вуличні ліхтарі ледь–ледь освітлювати порожні вулиці та розлогі масиви. За вікнами новобудов по черзі згасало світло і де–не–де спалахувало знову, жевріючи в далині примарною мозаїкою.

Поліна вже заснула на задньому сидінні, і двоє друзів нарешті могли говорити по–дорослому:

— В тебе все добре? — звернувся Вадя до свого друга. — Виглядаєш не дуже…

— Спав усі вихідні, знову кошмари снились.

— Як після повернення?

— Ти знаєш, — мовив Остап, — таке враження, що ще гірше. То… як ти дізнався?

— Мала сказала, — відповів Вадя, насупивши брови. — Про нового маминого друга.