ПРОЛОГ

Засідання в палаті представників потойбіччя оголосили відкритим ще задовго до їх прибуття. Верховний спікер зачитував порядок денний, секретарі безупинно перекладали папери з місця на місце або ж спалювали їх легким помахом руки без жодного диму та попелу.

Вищі сутності нависали над новими законопроєктами, котрі долітали до їхніх столів з трибуни очільника палати. Лише сяйво химерних очей дрібно мерехтіло в суцільній темряві холодного, сповненого бюрократичної жорстокості, приміщення.

Двоє службовців поспіхом здіймались догори кам’яною спіраллю монументального 27–поверхового хмарочосу до зали засідання, стискаючи в руках товсті теки з новим законом щодо реформи розподілу людських життів. Штучне світло просочувалось крізь високі вікна будівлі прямокутними променями, ковзаючи їхніми обличчями та глиняними бюстами видатних діячів земного буття.

— Пане, а якщо ваше рішення все ж таки підтримають, чи означатиме це, що я отримаю нову посаду? — запитав Алунно.

— Тебе не влаштовує твоє нинішнє положення у службовій вертикалі? — невимушено мовив Аудитор, поправляючи краватку.

— Ні, пане, що ви, просто…

— Просто… що?

— Якщо вам дійсно вдасться змінити чинну систему, то я хотів би кар’єрного розвитку.

— Нагадай–но мені, як давно ти служиш?

— Менш як два століття, пане, — важко видихнувши, відповів молодик.

— До нової посади щонайменше три століття, наберись терпіння.

Їх зустріли вартові, оповиті тінню. Шанобливо схиливши перед службовцями голови, вони відчинили для них важкі двері палати.

— Консерватори навряд чи нас підтримають, — занепокоєно звернувся Алунно до свого пана.

— Важлива думка решти. Нас підтримає більшість — це головне, — тихо відповів Аудитор, займаючи своє місце.

У цей час вищі сутності ухвалювали інші законопроєкти. Юний помічник, здіймаючи брови, поглянув на Аудитора в очікуванні дозволу віддати документи на розгляд верховному спікеру. Той схвально кивнув, і переповнені паперами теки з гуркотом впали на їхній стіл. Тієї ж миті їх притягнули до себе заклопотані секретарі.

— Що тепер, пане?

— Тепер — ми чекаємо, — спокійно мовив Аудитор, підкурюючи сигарету.

— А… скільки триватиме наше очікування? — нетерпляче розпитував його Алунно.

— Хлопче, основне, чого ти повинен у мене навчитись — це терпіння. Оцінка людського існування потребує часу. Лише аукціон здатен показати справжню ціну кожного смертного. Лише в боротьбі за життя і проявляється його істинна вартість.