РОЗДІЛ 19-Тіньовий диригент

За чотири кілометри від залізобетонного пекла сталеливарного заводу, у закинутому гаражному кооперативі на околиці Дарниці, панувала напівтемрява. Побита сіра «Шкода» сиділа глибоко в тіні розкислої від дощу ґрунтової дороги. Двигун давно остиг, і салон наповнився вогким, гострим холодом липневої ночі.

Лінза сиділа на задньому сидінні, підібгавши під себе ноги. На її лівій руці білів свіжий тугий гіпс, а права — швидкими, точними рухами ковзала по екрану старовинного армійського ноутбука Panasonic Toughbook, підключеного до двох портативних підсилювачів сигналу. На торпеді поруч із нею блимав портативний радіосканер.

Зіниця дівчини розширилася від напруги. На лоб спадало пасмо брудного волосся, але вона навіть не намагалася його прибрати.

У навушниках тріщала статика. Лінза прослуховувала закриті цифрові частоти.

— Alpha-1, це Perimeter-3. Бачу рух біля колишнього скрапороздільного цеху. Якийсь цивільний у комбінезоні біжить до прохідної. Ліквідувати? — пролунав сухий, впевнений голос найманця ЧВК Синдикату.

— Не витрачати патрони, Perimeter-3, — прогримів у відповідь низький, спотворений шифратором голос старшого групи. — Об'єкт Коваль просувається всередину. Операція «Аукціон» у фінальній фазі. Усі підрозділи тримають сектори. Якщо люди Пацо засмикаються — стріляти без попередження. Вони лише гарматне м'ясо.

Лінза затамувала подих. Її вказівний палець завис над клавішею Enter.

Вона знала: Максим один. Зі зламаними ребрами, з отрутою в крові, з трьома патронами в магазині. А навколо нього на заводі — перехресний вогонь двох брутальних армій. З одного боку — залишки мафії Пацо, обвішані автоматами АК-74 та гранатометами, загнані в кут і готові гризти горло кожному за свою виживаність. З іншого — еліта ЧВК Синдикату, професійні вбивці у важкій броні з тактичною оптикою та безшумною зброєю.

Вони вишикувалися периметром, чекаючи, поки Максим зробить останній крок, щоб розстріляти його, як мишу в клітці.

— Ти не помреш там, Максе, — прошепотіла Лінза сухими, потресканими губами. — Ти пообіцяв мені, що ми вип'ємо пива на могилі Петренка.

Дівчина клацнула тумблером на зовнішньому аудіоінтерфейсі. Її сервер був згорілим, її дешифратори знищені у морозильнику. У неї більше не було квантового захисту, щоб зламати цифрові коди Синдикату здалеку. Але в неї залишилося дещо краще: розуміння психології ворога і старий, аналоговий перехоплювач частот із можливістю підміни голосових сигналів через нейромережевий клонер голосу.

Вона зібрала зразки голосів командування Синдикату та бригадирів Пацо з радіоефіру за останні три години.

— Ну що, хлопчики... — Лінза зло посміхнулася, і її очі в темряві салону спалахнули відчайдушним, божевільним вогником. — Давайте влаштуємо симфонію.

Вона натиснула кнопку запису і піднесла мікрофон до рота.

На території сталеливарного заводу панувала напружена, загрозлива тиша.

По периметру головної алеї, за іржавими контейнерами та бетонозмішувачами, залягли бойовики мафії Пацо. Вони були нервовими, переляканими і мокрими від дощу. Їхній бос був мертвий, їхнє майбутнє згоріло, а тепер якийсь колишній мент Петренко наказував їм виконувати роль гарматного м'яса.

На дахах цехів, заховані в тінях, сиділи снайпери та оперативники ЧВК Синдикату. Вони дивилися на бойовиків Пацо крізь прилади нічного бачення з глибоким презирством. Для них бандити були лише тактичною перешкодою.

Командир оперативної групи ЧВК із позивним «Варяг» сидів біля трансформаторної будки за двадцять метрів від входу до плавильного цеху. На його шоломі блимав зелений діод активного зв'язку.

Раптом у його навушнику луснув тихий щиглик. Частота переключилася на резервний канал командування.

— «Варяг», це Центр, — пролунав у навушнику чіткий, впевнений голос Володі Петренка. Голос був відтворений нейромережею Лінзи з точністю до найменших інтонацій. — У нас зміна протоколу. Коваль віддав ключі. Операція закрита.

Варяг насупився під тактичними окулярами. — Центр, це «Варяг». Підтвердьте. Об'єкт Коваль ще не дістався до печі.

— Підтверджую, «Варяг», — "Петренко" в ефірі говорив швидко, зі штучно доданими шумами завад. — Коваль співпрацює. Але мафія Пацо дізналася про виплату призового фонду. Вони готують збройний напад на центральну платформу, щоб забрати ключі. Вони уклали угоду з конкурентами. Повторюю: мафія Пацо — ворожі комбатанти. Наказ: зачистити периметр. Ліквідувати всіх бойовиків Пацо негайно. Вогонь на ураження.

Варяг на секунду завагався. Але для найманця ЧВК наказ командування, підкріплений голосом наймача, був законом.

— Усім групам, говорить «Варяг», — вирикнув командир у рацію. — Код «Чорний шторм». Ціль — люди Пацо. Працюємо без тиші. Очистити майданчик!

Одночасно на частоті бандитів Пацо, у брудній рації бригадира на прізвисько «Свист», пролунав вибух статики.

— Свист, це Петренко! — закричав у рацію "голос Петренка", але цього разу переляканий і задиханий. — Найманці Синдикату кинули нас! Вони забрали гроші і збираються обнулити ваших людей, щоб не платити частку! Вони вже відкрили вогонь по східному флангу! Стріляйте першими, ваші хлопці помирають!

Свист висолопив очі від жаху. Він визирнув із-за іржавого контейнера.

У цю саму секунду на даху Цеху №2 спалахнув спалах — снайпер ЧВК, виконуючи наказ «Варяга», пустив кулю 338-го калібру прямо в груди бойовику мафії, який стояв біля залізничної цистерни.

Голова бандита розлетілася на шматки. Тіло впало на бетон.

— Вони нас глушать! Наших вбивають! — заревів Свист, остаточно втрачаючи залишки глузду. — Мочи сук! Вогонь по дахах!

Він вискочив із-за контейнера і випустив довгу, скажену чергу з АК-74 по позиціях снайперів ЧВК.

ЧАСТИНА 3: Концерт для автоматів із оркестром

У першу секунду це здавалося випадковістю. Але за дві секунди пекло розверзлося.