РОЗДІЛ 10-Король у клітці

У сирому, холодному підвалі закинутої СТО на Троєщині, куди вони ледь дісталися на побитій «Шкоді», панувала важка тиша. Скіф похмуро бинтував забиті груди. Максим сидів на перевернутому ящику, дивлячись у порожнечу. Він щойно пережив кислотне пекло, зламав власну мораль, але все одно втратив сьомий ключ — його забрав Рудий.

Лінза, вкрита брудом і потом, сиділа на підлозі. Перед нею, на розстеленому шматку брезенту, лежали шість важких титанових капсул, які Максим дістав зі схованки в машині.

Використовуючи мініатюрний лазерний різак із набору Скіфа, дівчина здоровою лівою рукою акуратно зрізала герметичні пломби з капсул. Одна за одною вони з тихим шипінням розкрилися.

Максим підняв очі. Усередині не було ніяких складних мікрочіпів, флешок чи біометричних сканерів, як він очікував.

Тільки тонкі, вогнетривкі полімерні сувої. На кожному з них було вигравіювано одне-єдине слово латиницею та коротка серія цифр.

— Це фрагменти seed-фрази, — втомлено сказала хакерка, розкладаючи шість розкритих сувоїв на брезенті. Її голос дрібно тремтів від виснаження. — Класична криптографія, Максе. Захарченко був параноїком. Він розбив головний пароль відновлення від офшорного гаманця на одинадцять частин.

Вона вказала на розкладені слова. — Алгоритм блокчейну неможливо обманути або зламати брутфорсом. Без усіх одинадцяти слів у правильному порядку ця колекція коштує рівно нуль. Ми маємо шість. Сьомий зараз у мафії. І ще чотири десь у місті.

Раптом пошарпаний планшет Скіфа, до якого Лінза підключила свій вцілілий накопичувач, різко пискнув. На чорному екрані з'явився новий текстовий файл. Лінза пробіглася очима по рядках, і її обличчя спотворила гримаса відчаю. — Це від Петренка, — тихо сказала вона. — Він надіслав координати восьмого ключа. Офіційне запрошення. Пише: «Сподіваюся, ти виніс урок із кислотної ванни. Восьме коло чекає. Приходь, якщо ще залишилися сили».

Скіф глухо вилаявся, стискаючи кулаки. — Це самогубство. Він знає, що ми поранені, ледь тримаємося на ногах і втратили перевагу. Він хоче просто добити нас там.

Максим подивився на сувої. Шість слів. Шість зламаних життів. Кров, біль, кислота і зрада — все це заради кількох шматків пластику. А тепер Володя кидає їм нову кістку, хоча гра вже зламана: навіть якщо вони пройдуть "восьме коло" і виживуть, без сьомого ключа, який зараз у руках боса мафії, ці зусилля нічого не варті.

— Володя Петренко знає, що без нашої частини його гра також зупинилася. Він думає, що ми, як слухняні пси, знову побіжимо в його пастку, — голос Максима був тихим, порожнім і мертвим. — Але ми більше не будемо грати за його правилами. І ми не поїдемо за восьмим ключем. Залиш цю локацію йому.

Поки в темному підвалі формувався новий план дій, на іншому кінці міста, у сліпучому світлі підпільного казино, мафія вже святкувала свою перемогу, не підозрюючи, що стала лише пішаком у чужій грі.

Підпільне VIP-казино «Золотий Лев» знаходилося глибоко в підвалах елітного готелю в самісінькому центрі міста. Тут не було вікон, а час вимірювався лише кількістю випитого колекційного віскі та програних мільйонів. Товсті килими бордового кольору глушили кроки, а повітря було просякнуте запахом дорогих кубинських сигар і страху.

Це була фортеця кримінального боса Пацо. Його особистий тронний зал.

Сам Пацо — огрядний, масивний чоловік із сивиною на скронях і важким поглядом хижака, що старіє — сидів на чолі довгого столу для гри в покер. Перед ним лежала металева титанова капсула. Сьомий ключ Синдикату.

Рудий, чия рука була туго перебинтована після стички зі Скіфом, стояв поруч, похмуро дивлячись на боса. У залі чатували ще десяток озброєних до зубів "чистильників".

— Ти молодець, Рудий, — хрипко, з явним задоволенням промовив Пацо, перекочуючи важку капсулу в масивних пальцях, прикрашених золотими перснями. — Володя Петренко думав, що він найхитріший. Думав, що може стравлювати нас із цим ментом Ковалем, як собак на арені, а сам збиратиме вершки. Але він забув, хто тримає це місто.

— Босе, Петренко не просто мусор-відставник. За ним стоять серйозні хакери. І він має доступ до інфраструктури Захарченка, — обережно зауважив Рудий. — Коли ми забирали цей ключ у Коваля, там такий кіпіш піднявся... Петренко навів на нас "Альфу". Він грає не за правилами.

— Правила встановлюю я! — Пацо різко вдарив кулаком по зеленому сукну столу. — Захарченко мертвий. А Володя — просто клерк, який уявив себе імператором. У мене є ключ. Без нього його колекція — це просто металобрухт. Він приповзе до мене.

Телефон на столі завібрував. На екрані висвітився зашифрований номер. Пацо хижо посміхнувся і натиснув кнопку гучного зв'язку.

— Пацо. Я бачу, ти вирішив змінити правила нашої домовленості, — голос Володі Петренка з динаміка лунав спокійно, але в ньому відчувався крижаний протяг.

— Домовленості діють між рівними, Володю, — відповів мафіозі, відкидаючись на спинку шкіряного крісла. — Ти найняв моїх людей як м'ясо. Але тепер у мене твій сьомий ключ. А це означає, що тепер я акціонер твого маленького Синдикату 2.0. Хочеш його назад? Приїжджай до мене в «Золотий Лев». Обговоримо твою капітуляцію. І приїжджай сам. Без своїх найманців. Інакше я просто розпиляю цю капсулу болгаркою, і твої двадцять мільярдів згорять назавжди.

На тому кінці дроту запала коротка тиша. — Я буду через двадцять хвилин, — відповів Петренко. Зв'язок обірвався.

Пацо розреготався. — Готуйтеся, хлопці, — звернувся він до своїх бойовиків. — Щойно цей "геній" зайде сюди, простреліть йому коліна. Ми виб'ємо з нього коди від решти ключів, а потім я особисто зверну йому в'язи. Король помер. Хай живе новий Король.

Рівно через двадцять хвилин масивні дубові двері VIP-залу безшумно відчинилися.

Володя Петренко увійшов до казино так, ніби це був його власний кабінет. На ньому був ідеально скроєний темно-синій костюм, жодної зброї, жодної охорони. Лише спокійна, розслаблена хода людини, яка абсолютно контролює ситуацію.