РОЗДІЛ 9-Кислота і Совість.

Салон «Шкоди» пропах кров’ю, потом і медичним спиртом. За вікном швидко сутеніло, занурюючи місто в холодні вечірні сутінки. Скіф увімкнув поліцейський сканер, і простір наповнився тривожним тріском ефіру: «Увага всім постам. У місті введено план "Перехоплення" та режим антитерористичної операції. До патрулювання залучено спецназ СБУ».

Вони підняли по тривозі цілу армію. Лінза на задньому сидінні потерла здоровою рукою очі. Її голос був позбавлений емоцій, виснажений до краю: — Максе, ми на ногах уже майже дві доби. Якщо нас зупинять на блокпості, ми трупи. — Код розшифровано, — додала вона, швидко вводячи команди. — Сьомий ключ. Локація — закинутий завод хімічних реактивів на Теличці. Гальванічний цех №4. А Зберігач...

Дівчина зробила паузу, дивлячись на профайл, що висвітився на екрані. — Майор поліції Артем Завгородній. Начальник відділу експертизи.

Почувши це ім'я, Максим завмер. Повітря в салоні ніби заледеніло. Скіф похмуро глянув на напарника через дзеркало заднього виду. — Справа про автобус, — глухо промовив ветеран.

Максим заплющив очі. Спогади, які він так старанно намагався поховати на дні своєї пам'яті, вдарили його з розмаху. Три роки тому. Пасажирський рейсовий автобус, повний людей, серед яких були діти, злетів з естакади і згорів ущент. Офіційна версія — відмова гальм і помилка водія.

Але Максим знав правду. Автобус протаранив п'яний син одного з кримінальних босів Синдикату. Завгородній, який керував експертизою, отримав астрономічний хабар від Захарченка. Майор знищив докази з відеореєстраторів, підробив експертизу гальм і закрив справу. Вбивця лишився на волі.

— Завгородній став Зберігачем, бо тримав у себе оригінали доказів для шантажу Синдикату, — голос Максима став холодним і мертвим. У ньому не було ні злості, ні люті. Тільки абсолютна порожнеча. — Володя знає, кого я ненавиджу найбільше. Він розкладає переді мною моїх особистих демонів.

— Ми не поїдемо туди, — Скіф різко вдарив по гальмах. — Максе, ти вигорів. Ти ледь тримаєшся на ногах. Це очевидна психологічна пастка! — Заводь машину, Скіфе. Ми їдемо, — Максим розплющив очі. — Якщо ми зупинимося, діти з того автобуса загинули дарма. Я заберу в цього виродка ключ і здам його внутрішній безпеці.

Машина розрізала нічний туман, прямуючи до мертвої індустріальної зони, де на Максима чекав його персональний кінець світу.

Закинутий гальванічний цех нагадував металевий собор, присвячений індустріальній смерті. Повітря тут було густим, воно мало гіркий, металевий присмак хімікатів, який роз'їдав горло і змушував очі сльозитися.

— Я залишуся на вході. Прикриватиму периметр, — прохрипів Скіф, притискаючи карабін до здорового плеча. — Усередину йдеш сам.

Максим увімкнув тактичний ліхтар і ступив на металеві грати. Він пройшов близько сотні метрів, заглиблюючись у лабіринт резервуарів, коли під стелею спалахнули потужні промислові лампи.

Посередині цеху знаходився величезний промисловий резервуар — гальванічна ванна. Звідти піднімалися густі, жовтувато-зелені випари. Прямо над нею, підвішений за руки до масивної сталевої лебідки, висів майор Завгородній. Його очі були вирячені від абсолютного жаху.

— Коваль... Ковалю! — несамовито заверещав Завгородній. — Допоможи! Зніми мене звідси, благаю! Це кислота!

Максим підійшов ближче. Жовті випари вдарили в ніс. Це була суміш концентрованої сірчаної та азотної кислот. На грудях майора, на товстому титановому ланцюзі, висіла металева капсула. Сьомий ключ.

З прихованих під стелею динаміків пролунав голос. — Прекрасна акустика, чи не так? — голос Володі Петренка був спокійним. — Радий бачити, що ти не запізнився, Максиме. Це майор Завгородній. Людина, яка продала життя двадцяти трьох пасажирів автобуса за посаду і гроші.

— Як ти встиг змонтувати все це за один день, Петренко? Відпусти його. Я заберу ключ, і він піде під трибунал, — жорстко сказав Максим.

— Я нічого не монтував, — Петренко тихо засміявся. — Усі ці ванни і бункери Захарченко будував роками для страт. Я просто забрав пульт від його інфраструктури жаху. І щодо суду... Ти все ще віриш у цю казку? Він купив би собі умовний термін. Ні, Максе. Але я дам тобі вибір.

Лебідка з неприємним вереском почала опускатися. Завгородній завив, коли його ноги опинилися за пів метра від вируючої кислоти. Ланцюг зупинився.

— Слухай уважно. Через три хвилини гальмо лебідки відключиться. Майор повністю зануриться у ванну. Коли він загине, автоматика зіллє кислоту, і ти зможеш спокійно забрати ключ із дна. — Петренко зробив театральну паузу. — Але ти можеш його врятувати. Поруч лежить довга титанова труба. Простягни її йому. Якщо в тебе вистачить фізичних сил витягнути його... він житиме. Ти врятуєш життя покидьку, який спалив дітей. Що ти обереш, Максе? Мораль святого чи справедливість Синдикату?

З динаміків почулося рівне цокання таймера.

— Максиме, братику! — верещав Завгородній. Жовті випари вже залишали червоні пухирі на його ступнях. — Я гнида! Але не дай мені тут здохнути! Я зізнаюся у всьому!

Справедливість вимагала дозволити йому впасти. Але Коваль був копом. Зціпивши зуби, він схопив важку, триметрову титанову трубу. Жар і хімічний сморід обпекли легені кашлем. Максим простягнув трубу над басейном. — Хапайся! — крикнув він.

Завгородній вчепився в трубу двома руками, відпускаючи трос. Уся його вага різко вдарила по руках Максима. Зламані ребра вибухнули агонією. У Максима потемніло в очах, він впав на одне коліно біля самого краю резервуара. — Тримайся! Я тягну! — прохрипів Коваль.

До краю ванни залишалося менше метра. І тут трос лебідки з гуркотом обвалився в кислоту, піднявши бризки. Кілька крапель пекучої суміші влучили Завгородньому на гомілки.

Майор заверещав. Тваринна паніка повністю захопила корумпованого поліцейського. Замість того, щоб завмерти, Завгородній почав судомно дертися по трубі вгору. Його різкі ривки діяли як важіль.