РОЗДІЛ 7. Мертвий номер

За вікном починав сіріти світанок. Дощ нарешті припинився, залишивши по собі лише холодний, густий туман, що повз брудними вулицями індустріальної околиці.

Сіра «Шкода» Скіфа, покрита шаром бруду і кіптяви, безшумно закотилася у відкриті ворота старого цегляного гаража. Ворота з глухим металевим брязкотом зачинилися за ними, відрізаючи їх від зовнішнього світу.

Вони знаходилися в покинутій ветеринарній клініці. Це була одна з найстаріших "сліпих" схованок Скіфа, про яку не знав ніхто, навіть колишні товариші по службі. Тут пахло хлоркою, пилом і старими медикаментами.

Адреналін, який тримав їх на ногах усю цю божевільну ніч, почав різко відступати. А на його місце приходила розплата. Фізичний біль, холодний і безжальний, накрив їх із головою. Вони не були супергероями з коміксів. Вони були звичайними людьми з плоті і крові, і ця плоть зараз розривалася від травм.

Скіф вибрався з-за керма першим. Він рухався скуто. Ліва частина його тактичної куртки і дощовика промокла від крові. Він мовчки підійшов до металевого оглядового столу з нержавіючої сталі, де колись оперували великих собак, увімкнув над ним тьмяну хірургічну лампу і дістав із шафки важкий армійський медпакет.

Він зняв розірвану куртку і кевлар. На його лівому плечі зяяла рвана, потворна рана — слід від осколка бетону, вибитого кулею 338-го калібру. М'яз був розпанаханий, але кістка дивом залишилася цілою. Ветеран не видав жодного звуку. Він відкоркував ампулу ветеринарного лідокаїну, набрав його у шприц і зробив кілька уколів прямо в краї рани. Потім він узяв вигнуту хірургічну голку з шовковою ниткою. Дивлячись у невелике розбите дзеркало на стіні, Скіф почав методично, стібок за стібком, зшивати власне м'ясо. Його обличчя нагадувало кам'яну маску.

Максим Коваль важко опустився на старий дерев'яний стілець біля стіни. Зламані під час вибуху в переході ребра нагадували про себе при кожному вдиху, наче хтось встромив йому в груди розпечені цвяхи. Він зняв мокрий светр. Правий бік був суцільним чорно-синім синцем. Детектив дістав із аптечки Скіфа рулон широкого еластичного бинта і, зціпивши зуби так, що на вилицях заграли жовна, почав туго перетягувати собі грудну клітку, щоб зафіксувати кістки. Він висипав на долоню жменю таблеток кетанова і проковтнув їх, не запиваючи.

Лінза сиділа в кутку на мішку зі старим ганчір'ям. Її била дрібна лихоманка. Наслідки отруєння чадним газом у бункері викликали жахливу нудоту і запаморочення. Але найгіршим була її рука. Права кисть, якою вона відправила в нокаут найманця, розпухла до розмірів грейпфрута. Вона багряніла від внутрішньої гематоми. Суглоби були вибиті.

Вона мовчки дивилася на свою руку, притискаючи її до грудей, і по її брудному, вимазаному в мазут обличчі текли безшумні сльози. Це були сльози не слабкості, а виснаження.

Максим закінчив бинтувати ребра і підійшов до неї. Він опустився перед дівчиною на одне коліно. — Покажи, — тихо сказав він.

Лінза замотала головою, інстинктивно відсахуючись. — Не торкайся... — Алісо, покажи руку, — його голос був теплим, позбавленим поліцейської сталі. Він уперше назвав її справжнім ім'ям. Він розумів її біль.

Дівчина з тремтінням простягнула розпухлу кисть. Максим обережно, кінчиками пальців, промацав кістки. — Ти їх не зламала. Ти просто ідеально вибила фаланги з суглобів, — констатував Коваль. — Стара школа. Ти сильно била, але забула довернути кулак.

Він подивився їй у вічі. — Мені доведеться вправити їх на місце. Це буде боляче. Дуже боляче. Потім я накладу жорстку шину. Ти зможеш друкувати лівою? — Я можу написати вірус, що обвалить Пентагон, навіть затиснувши олівець у зубах, — прохрипіла Лінза, намагаючись посміхнутися, але вийшла лише хвороблива гримаса. — Давай.

Максим узяв її за зап'ястя однією рукою, а іншою міцно обхопив вибиті пальці. — На рахунок три. Раз... два...

Він різко смикнув і натиснув на суглоби ще до того, як вимовив "три". Пролунав огидний хрускіт хрящів, що стають на місце. Лінза скрикнула і вп'ялася зубами у своє вільне ліве передпліччя, щоб не закричати на всю клініку. Її спина вигнулася дугою.

— Все, все. Вони на місці, — швидко сказав Максим, дістаючи з аптечки дві плоскі дерев'яні дощечки і моток бинта. Він почав фіксувати руку, створюючи жорсткий каркас. — До ранку набряк трохи спаде. Ти молодець.

Коли медична робота була завершена, в приміщенні запанувала важка, гнітюча тиша. Вони зібралися навколо металевого столу. На холодній, подряпаній сталі лежали чотири металеві капсули. Чотири ключі від імперії Синдикату 2.0. Кожна з цих капсул була оплачена їхньою кров'ю, опіками і зламаними кістками.

Максим дивився на брудний метал. Він згадав повідомлення Володі Петренка. «Ти просто ще не знайшов свій тригер... Зустрінемось на п'ятому колі пекла».

— Він грає з нами в психологію, — глухо сказав Скіф, застібаючи чисту сорочку, знайдену в шафі. Його обличчя було блідим від крововтрати. — Пацо і його мафія — це груба сила. Вони прийдуть і спробують нас застрелити. Але Петренко... він кожну битву перетворює на моральний тест. Він не просто хоче забрати ключі. Він хоче зламати тебе, Максе.

— Він намагається довести, що всі люди — гниль, — кивнув Коваль. — Якщо він змусить нас вбивати заради ключів, він переможе. Ми заберемо його гроші, але станемо його копією.

Лінза, хитаючись, підійшла до столу і поклала здоровою лівою рукою на метал свій тактичний ноутбук. Вона відкрила його. — Ми не дамо йому цього шансу, — сказала дівчина, і її очі знову загорілися фанатичним блиском. — Барчук віддав тобі четверту капсулу. Я маю розшифрувати наступний маркер. П'ятий ключ. Якщо Петренко чекає на нас на "п'ятому колі", ми повинні дізнатися, що це за місце, до того, як він розставить там свої капкани.

Вона підключила кабель від капсули до порту ноутбука і почала вводити команди єдиною робочою рукою. Алгоритми Синдикату опору вже не чинили — вони мали чотири чистих ключі з одинадцяти, і система вважала їх легітимними спадкоємцями.