ІНТЕРЛЮДІЯ. Привид у машині

Гудіння серверних кулерів було єдиним звуком у сирому підвалі, який Лінза тепер називала домом. У приміщенні пахло озоном, дешевим енергетиком і спаленим адреналіном.

Вона сиділа в глибокому кріслі, підібгавши під себе ноги, і дивилася на стіну з шести моніторів. Очі пекли так, ніби в них насипали піску. Після того, як Максим і Скіф ледве вижили в підземному переході, витягнувши другий ключ, Лінза не спала ні хвилини. Її пальці автоматично літали по клавіатурі, замітаючи їхні цифрові сліди і скануючи міські частоти.

Раптом на правому, найменшому моніторі, де працював її самописний аналізатор даркнет-трафіку, блимнув червоний рядок.

«АНОМАЛІЯ ТРАФІКУ. ПЕРЕХОПЛЕННЯ ВИХІДНОГО ПАКЕТУ. СТАТУС: КРИТИЧНИЙ».

Лінза насупилася. Вона відставила напівпорожню бляшанку енергетика і підсунулася ближче до екрана. Хтось щойно здійснив масивний стрибок даних через зашифровані канали, використовуючи один із "мертвих" серверів Захарченка.

Вона запустила програму-трасувальник, щоб розпакувати заголовок пакета. Рядки коду побігли зверху вниз водоспадом зелених символів. Коли скрипт зупинився, серце Лінзи пропустило удар.

Вона побачила цифровий підпис відправника. Це був її підпис.

Той самий унікальний фрагмент коду, який вона і покійна хакерка Еліза використовували для створення вірусу, що обрушив Синдикат три дні тому. Хтось ідеально скопіював її "почерк".

— Якого біса... — прошепотіла дівчина, відчуваючи, як холодний піт виступає на спині. — Я нічого не відправляла.

Її пальці затанцювали по клавішах, зламуючи оболонку повідомлення. За кілька секунд вона дісталася до вмісту. Це були координати логістичного парку. Склад №4. І прикріплений аудіофайл. Лінза натиснула "Play". З колонок пролунав голос Скіфа: "Ми тут, Максе. Периметр чистий" — ідеально згенерований діпфейк, склеєний зі старих радіоперехоплень поліції.

А в графі "Одержувач" стояв маршрутизатор, який належав глобальній приватній військовій компанії. Найманцям Синдикату 2.0.

Лінза швидко відкрила поліцейські частоти і поліцейські сканери цього району. Ефір розривався. Патрульні доповідали про масштабну пожежу і десятки трупів на складі логістичного парку. Трупи належали мафії Пацо.

Пазл у її голові склався з жахливою, математичною точністю. Хтось дуже розумний не просто нацькував елітних світових кілерів на місцеву мафію. Він зробив це від її імені.

— Вони грають нашими картами, — випалила Лінза.

Вона зірвала зі столу рацію, налаштовану на закриту частоту Максима і Скіфа. Палець тремтів, коли вона натиснула кнопку передачі.

— Максе! Скіфе! Ви мене чуєте? — її голос зривався. — У нас великі, просто катастрофічні проблеми. Хтось щойно використав мій цифровий слід, щоб навести найманців на базу Пацо. Там м'ясорубка.

У рації почулося потріскування статичної електрики, а потім втомлений голос Коваля: — Поясни.

— Пацо буде думати, що це ми їх вбили! Хтось зливає мафію найманцям і переводить усі стрілки на нас! Це не просто полювання за ключами, Максе. Нас заганяють у пастку з двох боків. Пацо зараз підніме все місто, щоб знайти нас.

— Петренко, — голос Максима пролунав глухо, але з абсолютною впевненістю. — Тільки він знає твої методи. Тільки він міг скласти таку багатоходівку.

— Що робимо, командире? — втрутився спокійний бас Скіфа. — Якщо мафія і Синдикат зараз почнуть стріляти в усе, що рухається, нам треба залягти на дно.

— Ні, — відрізав Максим. — У нас немає часу на дно. Скільки ще Зберігачів залишилося, Лінзо?

— Дев'ять. І я щойно витягла ще один збіг із залишків бази Кравченка. Це приватний нотаріус. Його офіс у бізнес-центрі на Подолі.

— Кидай координати. Ми їдемо до нього. Якщо ми зупинимося, Петренко виграє.

Лінза відпустила кнопку рації. Вона дивилася на свої екрани, відчуваючи, як стискаються стіни цифрової клітки. Вони були не просто мішенями. Вони були пішаками на дошці Володі Петренка.