Розділ 15: Фактор зради

Статус: Вакуум влади. Локація: Підземний бункер Скіфа.

Кроки Максима луною відбивалися від вологих бетонних стін бункера. Він ішов повільно, притримуючи зламані ребра рукою, туго перетягнутою еластичним бинтом. Кожен рух віддавався тупим, пульсуючим болем, але розум детектива був холодним і ясним. Адреналінове похмілля відступило, звільнивши місце для жорсткого розрахунку.

Він зайшов у напівтемний технічний відсік. Володя Петренко сидів на бетонній підлозі, прикутий сталевими кайданками до масивної чавунної труби теплотраси. Колишній координатор Синдикату виглядав як побитий вуличний пес: дорогий костюм перетворився на брудне лахміття, на обличчі застигла маска страху і засохлої крові.

Але Максим Коваль надто добре знав свого колишнього напарника. Він знав, що під цією жалюгідною оболонкою ховається слизький, безпринципний пацюк, який завжди шукає шпарину для виживання.

Максим підтягнув металевий стілець, розвернув його спинкою наперед і важко сів навпроти зрадника. Він дістав із кишені тактичний ніж і з гучним клацанням викинув лезо, граючись ним у світлі тьмяної лампи.

— Вистава закінчилася, Володю, — тихо промовив Максим. — Твій хазяїн мертвий. Його імперія злита в мережу. На вулицях почалася м'ясорубка. Залишилося лише одне питання: чому ти досі дихаєш?

Петренко підняв голову. Його очі гарячково забігали, оцінюючи стан Максима. Він побачив бинти, блідість і виснаження детектива. Страх в очах Петренка почав повільно змінюватися на щось інше. На звичний, липкий розрахунок.

— Ти не вб'єш мене, Максе, — хрипко каркнув Володя. Його голос зривався через зірвані зв'язки. — Ти ніколи не був катом. Ти коп до мозку кісток. Ти залишиш мене для суду.

— Суди сьогодні скасовані, — Максим нахилився вперед, приставивши холодне лезо ножа до шиї Петренка. — Ти бачив новини? Італійська мафія, мексиканські картелі, місцеві авторитети... Вони всі зараз шукають чотири мільярди Захарченка. І вони знають, що ти був його правою рукою. Якщо я просто викину тебе за двері цього бункера, з тебе знімуть шкіру живцем ще до світанку. Я твій єдиний шанс дожити до вечора.

Володя судомно ковтнув слину, відчуваючи гострий метал на своїй шкірі. — Чого ти хочеш? — прошепотів він. — Де холодні гаманці? Де Захарченко ховав фізичні ключі від крипто-рахунків Синдикату? Я хочу забрати їх раніше за мафію і спалити. Назавжди.

Петренко раптом тихо, надривно засміявся. Це був сміх людини, яка знає чужий фатальний прорахунок. — Спалити? О, Максе... Ти такий наївний. Ти думаєш, що старий параноїк Захарченко тримав ключі від чотирьох мільярдів у сейфі за картиною? Або закопав флешку в лісі? Ти справді не розумієш, як він мислив.

Володя подався вперед, наскільки дозволяли кайданки, і його очі зблиснули зловісним тріумфом. — Він не довіряв металу і паролям. Він довіряв лише страху. Він використав "Зберігачів", Максе.

— Яких ще зберігачів? — Максим сильніше натиснув лезом. З-під сталі виступила крапля крові. — Людей! Звичайних, маленьких людей! — засичав Петренко. — Тих самих пішаків, яких ви так відчайдушно намагаєтеся врятувати! Вчителів, лікарів, механіків... Захарченко брав їхніх дітей чи дружин у заручники і змушував цих нещасних орендувати банківські комірки на свої справжні імена по всій країні. Ключі від крипто-гаманців лежать там. Розбиті на частини.

У Максима всередині все похололо. — І що найцікавіше, Коваль... — Володя розтягнув губи в кривавій усмішці. — Імена цих "Зберігачів" були в тій самій базі даних, яку твоя геніальна хакерка щойно злила у відкритий доступ на весь світ! Ви самі дали мафії списки цих людей! Картелі вже зараз вибивають двері в їхні квартири, щоб забрати ключі. Ви хотіли знищити Синдикат, а натомість підписали смертний вирок десяткам невинних сімей!

«З динаміка під стелею пролунав приглушений схлип Лінзи. Вона чула всю розмову через внутрішні мікрофони. — Максе... я не знала... — її голос зривався на плач від усвідомлення власної помилки. — Код Елізи був написаний як ядерна бомба, щоб злити абсолютно все. Там десятки терабайтів зашифрованого сміття, транзакцій і архівів. Я фізично не могла перевірити кожен файл перед запуском вірусу! Елізі було байдуже на супутні втрати, вона просто хотіла спалити їхню систему... Максим завмер, перетравлюючи цей жахливий факт.»

Максим завмер, перетравлюючи цей жахливий факт. Еліза хотіла правди. Але правда виявилася зброєю масового ураження. Він щойно згодував цивільних людей найстрашнішим хижакам планети.

У цю саму секунду з головної кімнати бункера пролунав пронизливий, панічний крик Лінзи. — Скіфе! Максе! Сюди, швидко! Наш брандмауер ламають! Це не поліція... Це військовий протокол! Вони вирахували наше місцезнаходження за IP під час зливу!

— Прикривай двері! — заревів Скіф із сусідньої кімнати, брязкаючи затвором штурмової гвинтівки.

Максим інстинктивно обернувся на крик, зробивши крок до виходу з відсіку. Він відвів ніж від шиї зрадника лише на секунду. Цієї секунди Володі Петренку вистачило.

Колишній коп роками працював під прикриттям. Він знав, що його можуть взяти в полон. У каблуці його лівого, дорогого італійського черевика була зашита керамічна відмичка, яка не визначалася металошукачами. Він почав колупати нею замок кайданок ще тоді, коли Максим тільки зайшов у кімнату.

Замок тихо клацнув. Руки Володі звільнилися. З тваринною спритністю він підскочив із підлоги, схопив важкий газовий ключ, що лежав на трубі теплотраси, і з розмаху вдарив Максима просто по вже зламаних ребрах.

Звук удару нагадав хрускіт сухої гілки. Організм детектива, виснажений сорока вісьмома годинами пекла, просто відмовив. Максим задихнувся. Мозок, захищаючись від пекельного больового шоку, миттєво відключив свідомість. Світ вибухнув білим спалахом агонії, а потім настала темрява. Детектив важко впав на бетон, випустивши ніж. Він прийшов до тями лише за десять секунд — але цих секунд Петренку вистачило.