Розділ 13:Шлях

Статус Системи: Глобальний збій. Трансляція припинена.

POV: МАКСИМ КОВАЛЬ. ШЛЯХ ЧЕРЕЗ СТІКС. Локація: Технічний тунель охолодження під маєтком «Кришталеві Озера».

Темрява підземного колектора проковтнула їх миттєво.

Після сліпучо-білого неону серверної кімнати та спалахів термітного різака, ця чорнота здавалася густою, як мазут. Максим увімкнув тактичний ліхтар на своєму MP7. Вузький промінь вихопив з темряви іржаві труби, вкриті краплями конденсату, і бетонні стіни, вкриті слизом.

Тунель був завширшки трохи більше метра і трохи менше півтора у висоту. Тут неможливо було випростатися. Доводилося йти зігнувшись навпіл, пересуваючи ноги по слизькій від вогкості підлозі, де по кісточки стояла брудна, крижана вода.

Над їхніми головами, крізь метрову товщу бетону, глухо, як удари серця вмираючого гіганта, долинав гуркіт. БАХ. БАХ. БАХ. Це "чистильники" вибивали залишки броньованих дверей серверної. А потім почувся звук, від якого навіть у Максима, що бачив багато смертей, по спині пробіг мороз.

Це був крик Захарченка. Довгий, пронизливий, наповнений абсолютним, тваринним болем і жахом. Крик людини, яку почали рвати на шматки ті, кого вона ще вчора вважала своїми слугами. Крик обірвався різкою автоматною чергою, яка відлунням прокотилася по вентиляційних шахтах. Чотири мільярди доларів щойно знайшли свого кривавого власника. А потім почалася стрілянина — найманці Синдикату зчепилися з бійцями поліцейського спецназу КОРД, які нарешті прорвалися на цокольний поверх.

— Рухайся, гнидо, рухайся! — прохрипів Максим, грубо штовхаючи Володю Петренка в спину стволом пістолета-кулемета.

Зрадник, чиї руки все ще були намертво сковані за спиною, спотикався і падав у брудну воду кожні п'ять кроків. Він скиглив крізь гумовий кляп, захлинаючись соплями і сльозами. Без можливості балансувати руками, він бився плечима і головою об жорсткі труби, залишаючи на них криваві сліди з розбитого обличчя.

— Вставай! — Максим схопив його за комір мокрої куртки і силою смикнув угору. Зламані ребра детектива спалахнули таким диким болем, що перед очима попливли чорні кола. — Якщо ти здохнеш тут, я залишу тебе щурам. Пішов уперед!

Вони просувалися глибше в лабіринт. Повітря ставало дедалі важчим. Коли Максим розстріляв головний кабель живлення в серверній, він зупинив не лише сервери, а й потужні промислові витяжки. Тепер тунель швидко наповнювався їдким, отруйним димом від термітних шашок і палаючої проводки нагорі. Дим важко повз по стелі, опускаючись усе нижче, витісняючи залишки кисню.

Максим закашлявся, прикриваючи рот і ніс згином ліктя. Володя хрипів усе голосніше, його очі закочувалися від нестачі повітря.

Раптом промінь ліхтаря врізався в перешкоду. Тунель закінчувався масивною сталевою решіткою. Це був дренажний вихід, який вів у головний міський колектор за межами маєтку. За решіткою чувся шум падаючої води і відчувався протяг — там була свобода.

Але решітка була заблокована важким електронним замком і товстим ланцюгом.

Максим підскочив до неї і смикнув сталеві прути. Намертво. Він навів MP7 на замок і випустив коротку чергу. Бронебійні кулі викресали сніп іскор, рознесли пластиковий корпус замка, але титановий ригель усередині навіть не погнувся. Ланцюг також витримав удар.

— Дідько! — вилаявся Максим. Він ударив по решітці плечем. Марно.

Дим ставав густішим. Володя Петренко повалився на коліна в брудну воду, судомно хапаючи ротом отруйне повітря. Його свідомість згасала.

Максим натиснув на кнопку гарнітури. Вони відійшли достатньо далеко від серверної, щоб вийти із зони "глушіння". — Лінзо! Скіфе! Ви мене чуєте?! Статика в навушнику змінилася на переривчастий голос. — ...ксе! Максе, це ти?! — голос Лінзи був сповнений паніки і надії. — Ми бачимо твій сигнал! Ти майже на краю периметра! — Я застряг! Дренажна решітка в кінці південного колектора! Замок титановий, кулі його не беруть. Дим заповнює трубу, ми задихнемося тут за три хвилини. Де Скіф?!

— Я тут, брате, — спокійний, холодний голос тактика розрізав ефір, як ніж. — Я бачу вихід твого колектора зовні. Це бетонна труба, що виходить у яр за периметром маєтку. Я стою прямо над нею. — Відкрий її, Скіфе! Збивай замок чим завгодно!

— Відійди від решітки на п'ять метрів. Прикрий вуха і відкрий рот, щоб не луснули перетинки, — скомандував Скіф. Не було часу на пояснення чи сумніви.

Максим миттєво схопив непритомного Володю за комір і потягнув назад по тунелю, відраховуючи кроки. П'ять метрів. Він кинув зрадника в багнюку, впав на нього зверху, притискаючи до підлоги, широко відкрив рот і затиснув вуха долонями.

ТРИ... ДВА... ОДИН.

Зовні пролунав глухий, але неймовірно потужний вибух. Скіф використав спрямований заряд С-4 прямо на петлі решітки.

Вибухова хвиля вдарила в тунель, як поршень у циліндрі. Вона пройшла над Максимом, розриваючи барабанні перетинки навіть крізь затиснуті долоні, і підняла хмару бруду та води. Важка сталева решітка зі страшним гуркотом вилетіла назовні, зірвана з петель.

У тунель миттєво увірвався холодний, мокрий нічний вітер. Повітря. Свобода.

Промінь потужного тактичного ліхтаря вдарив усередину, засліплюючи Коваля. — На вихід! Швидко! — пролунав голос Скіфа.

Максим підвівся, підхопив обм'якле тіло Петренка і кинувся до світла. Він вивалився з бетонної труби прямо в мокрі кущі на схилі яру, важко падаючи на спину і жадібно, на повні груди ковтаючи крижаний дощ.

Сильні руки Скіфа підхопили його під пахви, допомагаючи підвестися. — Живий? — тактик швидко оглянув детектива, не звертаючи уваги на кров і бруд. — Живий. Забирай цей шматок лайна, — Максим кивнув на Петренка, який стогнав у кущах. — Він нам потрібен для свідчень.

Скіф без зайвих церемоній закинув Володю на плече, як лантух із картоплею. Вони швидко побігли по схилу яру вгору, ламаючи гілки, туди, де на ґрунтовій дорозі стояв їхній броньований фургон із увімкненим двигуном.