24. Марта

— Ну, дівчата, сідайте, в ногах правди немає, — баба Галя величним жестом указала на два масивні крісла, обтягнуті темно-синім оксамитом.

Вітальня занурювала в особливу атмосферу. М’яке підсвічування торшера з торочками відкидало довгі химерні тіні на килим, а у кутку цокав старий настінний годинник, міряючи час повільно, наче в іншому вимірі. Рудий кіт умостився на підлокітнику Олиного крісла, а білий перс присів поруч із великим круглим столом, застеленим вишитою скатертиною.

Баба Галя повільно сіла навпроти, випроставши спину, і витягла з оксамитового мішечка потерту колоду великих карт Таро із золотим зрізом.

— З чим прийшла, красуне? І як тебе звати? — її проникливий погляд зупинився на Олі, яка від нервів аж пальці зчепила в замок. — Кажи як є, карти фальші не люблять.

Оля глибоко видихнула, перезирнулася зі мною, шукаючи підтримки, і нарешті наважилася:

— Я Оля. Мені... мені освідчилися. Запропонували заміж. Але нюанс у тому, що я знаю цього чоловіка лише два дні! Я не розумію, що мені робити — це божевілля чи доля?

Баба Галя ледь помітно посміхнулася кутиками губ, перетасовуючи колоду з характерним шелестом:

— Як звичайна людина, я б тобі відповіла: тут і ворожити нічого, дівчино. Потрібно зустрічатися, пізнати один одного краще, з’їсти разом пуд солі. Але ж ти чогось прийшла до мене, вірно? Отже, не все так просто. Давай подивимося, що карти скажуть.

Ворожка вправно перетасувала колоду, дала Олі зняти й почала викладати карти хрестом. Першою в центр лягла карта Лицаря Мечів, а поруч — Вежа та декілька старших арканів.

Баба Галя примружилася, її голос став нижчим:

— Біля тебе чоловік військовий... — вона провела пальцем над картою. — Він дійсно закоханий, Олю. Наміри його чисті, щирі, без задніх думок. І бачу... ти внутрішньо вже погодилася на це весілля, хоч розумом ще пручаєшся.

Оля мовчки кивнула, вхопившись за підлокітники.

— Але... — баба Галя зробила паузу. — Поруч із твоїм обранцем ходить небезпека. Стіною стоїть, за спиною чатує. Та вберегти його допоможе... твій батько.

Оля аж сіпнулася на кріслі, а її обличчя витягнулося від подиву.

— Мій батько?! Але це неможливо! — вигукнула вона. — Батьки розлучилися, коли мені було всього два роки! Я його після того не бачила, ми жодного разу не спілкувалися. Я навіть не знаю, де його шукати й чи живий він взагалі!

Ворожка не здивувалася. Вона спокійно згребла карти, швидко перетасувала їх знову й виклала у трикарткову лінію. Першою лягла карта Королеви кубків, а поруч — Зірка і Велика жриця.

— Запитай у матері, — м’яко, але беззаперечно мовила баба Галя, глянувши Олі в очі. — Твій батько набагато ближче, ніж ти думаєш. Шукати по світу не доведеться. Як скористаєшся допомогою батька — усе в тебе буде добре. Житимеш щасливо в шлюбі та ще й двійко діток народиш.

Оля сиділа приголомшена, переводячи погляд із карт на бабу Галю, а я лише міцніше стиснула її руку, розуміючи: вечір перестає бути просто кумедною авантюрою.

Баба Галя повільно перевела свій рентгенівський погляд із приголомшеної Олі на мене. Її бурштинове намисто стиха забряжчало, коли вона трохи нахилилася вперед.

— А тебе як звати, дівонько? — запитала ворожка, і в її голосі вже не було попередньої м’якості.

— Марта, — коротко відповіла я, мимоволі випрямивши спину.

— Отже, Марто, що ти хочеш почути?! — вона почала неспішно збирати карти зі столу, тасуючи їх тонкими, доглянутими пальцями із темним манікюром.

— Та нічого, — я знизала плечима й спробувала видати найбайдужіший вираз обличчя, на який тільки була здатна. — Я взагалі за компанію прийшла. Як моральна підтримка.

— Хоче, хоче! — раптово втрутилася Оля, виринаючи зі свого шокового стану й штовхнувши мене ліктем у бік. — Жіночої долі вона хоче! Вона в нас залізна леді, пані Галино. У неї одні цифри й звіти в голові, а особистого щастя — нуль! Поворожіть їй теж, будь ласка!

Я завагалася. Скепсис усе ще опирався, але десь у глибині душі, після слів про Олиного батька, ворухнулося дивне відчуття.

— Ну... хіба що трохи, — невпевнено погодилася я.

Ворожка ледь помітно всміхнулася, ніби чекала саме цієї відповіді. Вона тричі стукнула колодою по столу, дала мені зсунути, розклала карти великим півколом і занурилася в мовчання. Чорний кіт підвівся з килима, застрибнув на край столу, влігся поруч із картою Закоханих і солодко зажмурився.

Ворожка довго дивилася на розклад. Її обличчя стало суворим, а брови зсунулися до перенісся.

— Хм... А я бачу, що ти заміжня, — повільно мовила вона, знявши верхню карту й поклавши її в центр. — Чоловік твій при грошах, а згодом його чекає ще більше багатство і статус. Великий будинок бачу, машини, повагу в суспільстві...

У мене всередині все затерпло. Оля поруч аж рота відкрила, але баба Галя підняла руку, закликаючи до тиші, і вела далі:

— Тільки не кохає він тебе. І не покохає ніколи. Багато жінок біля нього крутиться, фальші довкола — хоч греблю гати. Але ти й сама знаєш про це, правда? Обманом ти заміжня, Марто. Штучний цей шлюб, несправжній. Тому ти й нещаслива. Власноруч свою долю у вузол заплутала.

Повітря у вітальні раптово стало важким і густим. Моє серце калатало десь у горлі. Баба Галя влучила прямо в найболючішу, найглибшу таємницю, про яку ніхто не знав.

Навіть Оля поняття про це не мала — для всього світу я була просто успішною незаміжньою жінкою.

Ворожка поклала останню карту — гострий, як лезо, Меч — і подивилася мені просто в очі:

— Якщо хочеш, щоб доля твоя вирівнялася і ти нарешті дихати вільно почала, маєш розлучитися з чоловіком. І якомога скоріше. Інакше багато сліз проллєш, а щастя так і не побачиш.

— Я... — голос зірвався, і мені довелося відкашлятися. Скепсис розлетівся на друзки. — Шлюб і справді фіктивний. Ми домовилися: я граю роль ідеальної дружини на офіційних прийомах, а мій чоловік за цю виставу подарує мені свою квартиру...