19. Марта

Годинник показував другу дня. Шлунок настійливо нагадав, що ранкова кава — це чудово, але для підтримання моєї аналітичної здатності мислити потрібні хоч якісь калорії. Поставивши останню галочку навпроти пункту в реєстрі, я вирішила зробити законну перерву на обід.

Діставши із сумочки ланчбокс із легким салатом, я зручно вмостилася в кріслі й присунула до себе яскраво-червону теку.

«Інструкція з експлуатації Савченка І. О.»

Ну і назва, наче інструкція до пилососа. Що ж, почитаємо.

Я розкрила першу сторінку. Спочатку йшли цілком адекватні вимоги: приходити на роботу на двадцять хвилин раніше, бути готовою до відряджень разом із директором і працювати понаднормово, коли цього вимагатиме бізнес. Але що далі я вчитувалася, то вище піднімав голову мій внутрішній саркастичний критик.

Пункт 10: Доглянутий зовнішній вигляд. Довгі нігті під забороною, особливо яскравого кольору.

— Ну звісно, — тихо пирхнула я, пережовуючи листок шпинату. — Бідний Іван Олегович. Мабуть, якась із попередніх «фінансових німф» у пориві пристрасті так роздряпала йому спину, що він досі здригається від одного вигляду червоного манікюру. Травма на все життя, не інакше.

Пункт 14: Жодного сильного парфуму в кабінеті директора. Тільки нейтральні або свіжі аромати.

Я іронічно вигнула брову, згадуючи плітки Маші, якими вона щедро поділилася годину тому.

— Ахах, розумію. Хтось, певно, виливав на себе щодня цілий флакон солодких парфумів із феромонами, сподіваючись одурманити мозок свого боса. Тепер у нього, схоже, алергія на такі жіночі спроби зваблення. Чудово, мої ненав'язливі цитрусові парфуми проходять цензуру.

Пункт 18: Не пропонувати каву, якщо директор про це не просив особисто. У разі прохання — тільки чорне американо без цукру та молока.

Тут я взагалі ледь не вдавилася салатом, згадавши історію про перебування шефа в лікарні.

— Іван Олегович тепер дивиться на кожну чашку з напоєм як на склянку з отрутою. Як добре, що кава не входить у мої обов'язки.

Пункт 22: Робочі звіти подавати чітко, коротко, без «лірики» та тривалих вступних промов.

— «Без лірики», — прочитала я вголос і засміялася. — Мабуть, дівчата заходили здавати баланс і по пів години розповідали йому про свій душевний стан, гороскопи, нумерологію та те, як сумують за ним у вихідні. А босу просто потрібні були цифри!

Дочитавши, я закрила теку й з полегшенням відкинулася на спинку крісла.

— Що ж, Іване Олеговичу… Судячи з цієї інструкції, ти не просто шеф, ти — заляканий жінками потерпілий, який побудував навколо себе захисний бункер. Але тобі пощастило. Нарешті на цю посаду прийшла людина, якій від тебе потрібні тільки гроші та закриті відомості.

Я саме ховала ланчбокс до сумки, коли двері кабінету без стуку прочинилися.

На порозі стояв Ів із тією самою зухвалою, звабливою посмішкою, від якої в мене минулого вечора інколи збивався серцевий ритм. У руках він тримав паперовий стаканчик, від якого йшов божественний аромат свіжозмеленої кави, і невеличкий пакет із логотипом відомої пекарні.

— Перерва на обід, «пані фінансова директорко»? — протягнув він, упевнено крокуючи до мого столу. — Бачу, ти вже розгребла першу купу паперів. Вирішив принести трохи дофаміну, а то в тебе такий суворий вираз обличчя, наче ти зараз когось розстріляєш за неправильно нарахований ПДВ.

— Оу, яка зворушлива турбота від персоналу з гаражів, — я склала руки на грудях і зміряла його максимально їдким поглядом, хоча шлунок від запаху випічки зрадницьки стиснувся. Низькокалорійний салат зовсім не втамував мій голод. — І чим же я заслужила таку честь? Вирішив підкупити мене кавою з булочками, щоб я не розповіла власнику про твої нічні пригоди на «Брабусі»?

— Ну а раптом спрацює? — Ів поставив стаканчик й поклав пакет з круасанами прямо переді мною. Його очі сміялися.

Кава справді пахла просто неймовірно — міцна, з густою пінкою, а круасани були ще теплими, із золотавою скоринкою. Я із зусиллям придушила бажання негайно вчепитися в них зубами.

— Я не продаюся за круасани, — відрізала, але каву все ж присунула трохи ближче.

І тут погляд Іва уперся в край мого столу, на яскраво-червону теку, де великими літерами було виведено:

«ІНСТРУКЦІЯ З ЕКСПЛУАТАЦІЇ САВЧЕНКА І. О.»

Брови ескортника миттєво злетіли вгору. На його обличчі відбилася ціла гама емоцій — від крайнього здивування до щирого шоку.

— Ого… — прошепотів він і простягнув руку до теки. — Це що ще за секретні матеріали Пентагону? Інструкція з моєї… тобто з експлуатації директора? Це щось новеньке.

— Гей! Руки геть! — я панічно смикнулася вперед, намагаючись перехопити документ, але Ів виявився спритнішим.

Схопивши теку за край, він легко висмикнув її з-під моїх пальців, відступив на крок і з невимушеною грацією всівся в крісло навпроти мого столу.

— Де ти це взяла? — запитав він, здивовано витріщаючись на обкладинку.

— Секретарка принесла! Віддай теку, це службова документація!

— Ні-ні-ні, Марто, тепер це надбання громадськості, — з удавано суворим виглядом мовив він, але очі вже палали диким азартом. Ів розкрив першу сторінку. — Так-так, що тут у нас? Ну, Маша… ну, вигадниця! «Довгі нігті під забороною»… Хм!

— А що, правильно! — не втрималася я, спираючись ліктями на стіл і виклично дивлячись йому в очі. — Твій директор явно дбає про власну спину. Мабуть, попередні помічниці так старанно «зводили баланс» в його кабінеті, що йому тепер потрібен щит від жіночих пазурів. Захисний рефлекс!

Ів від несподіванки аж закашлявся, прикриваючи рот кулаком, але швидко повернув собі зухвалий вираз.

— Серйозно? Спина? А я, дурень, думав, він просто не любить, коли по клавіатурі цокають, як коні по бруківці! Гаразд, читаємо далі… «Жодних сильних парфумів у кабінеті».

— Мабуть, Іван Олегович просто захищається від парфумерних атак із феромонами, — підхопила я. — Впевнена, мої попередниці обливалися парфумами так, що в директора починався астматичний напад прямо під час підписання актів!