17. Ів

Ніч пролетіла як в тумані, змішаному із запахом автомайстерні та відбірними матюками Васі.

— Я тобі державною мовою кажу, Іве, тут «локалкою» не обійдешся! — ревів Вася, розмахуючи фарбопультом, наче бойовою сокирою. Його обличчя було червоним від перенапруги та люті. — Ти подивись, подряпина пройшла весь шар лаку і сіла прямо на фарбу. Якщо я просто задую цей перехід і покладу лак «плямою», воно на сонці блікуватиме, як лисина власника «Брабуса»! Тут треба зматовувати лак і перекривати все крило повністю!

— Вась, не тримай мене за ідіота, у нас немає часу на повний цикл, — кричав я у відповідь, схилившись низько над пошкодженням. — Власник забере тачку в обід. Клади базу локально, тонесенько, нарощуй шар за шаром. Потім роби розпил на лаку в переході, щоб межа змилася, а коли висохне — ми це місце полірнемо в дзеркало грубою пастою, а потім фінішкою. Ніхто нічого не помітить!

— Ага, ніхто не помітить… блін! — Вася з досадою кинув фарбопульт на верстат. — Ти крило поцарапав, а я тепер маю закони фізики обманювати і хімію ґвалтувати! Твій «перехід» відвалиться через місяць миття авто під високим тиском!

Суперечка закінчилася моєю тактичною поразкою. Вася був правий: керамічний лак на «Брабусі» жорсткий, і «локалка» там довго не протримається. Тож, до відкриття СТО ми з Васею чаклували в першому боксі, закривши всі сусідні деталі малярною плівкою та скотчем. Ворота були розчинені навстіж, впускаючи прохолодне ранкове повітря, а з колонок гримів важкий рок. Я в робочому комбінезоні ретельно зматовував крило, готуючи його до нанесення бази.

Весь цей час у голові, наче заїжджена платівка, крутилася одна й та сама думка: о дев'ятій ранку в мій офіс має прийти кандидатка на посаду фінансового директора. Я сподівався, що все таки отримаю співробітницю з мізками, а не просто з красивим резюме.

Раптом краєм ока я помітив, що світло на вході в бокс перекрила чиясь тінь.

Я повернув голову й занімів.

На порозі боксу стояла вона — моя вчорашня замовниця. Ідеально випрасуваний діловий костюм глибокого синього кольору підкреслював кожну лінію її фігури. Волосся зібране в бездоганний пучок. На очах окуляри в стильній оправі.

Марта притискала до грудей шкіряну теку і повільно озиралася на всі боки, зморщивши носа від стійкого запаху бензину, розчинника та фарби.

Усе всередині мене опустилося кудись в район черевик. Слава богу, на мені був комбінезон, а обличчя, мабуть, було не зовсім чистим, бо Марта, ковзнувши по мені поглядом, спочатку навіть не змінилася в обличчі. Але вже за секунду її очі за склом окулярів округлилися, а на губах розпливлася така отруйна, переможна іронія, що мені захотілося провалитися крізь оглядову яму.

Вона зробила кілька впевнених кроків у глибину боксу, підійшла ближче й з неприхованим задоволенням подивилася спочатку на поцарапане крило «Брабуса», а потім — прямо мені в очі.

— Оу… Яка несподівана зустріч, — протягнула вона, і в її голосі забриніли нотки чистого стьобу. — Треба ж, а все так гарно починалося. Елітний ескортник в дизайнерському костюмі на «Брабусі», дорогий клуб… А реальність, виходить, пахне бензином та відпрацьованим мастилом? Історія «Попелюшки» навпаки.

Я мовчав, гарячково перебираючи в голові варіанти. Вася переводив шокований погляд з мене на Марту, з Марти на мене, і його щелепа повільно йшла вниз. Він-то знав, хто тут господар.

— Це… це що за податкова інспекція в мініатюрі? І чому вона каже про ескорт? — тихо прохрипів Вася. Його голос тремтів від нерозуміння.

— Вась, — перебив я його, намагаючись, щоб мій голос звучав максимально спокійно, хоча всередині все ходило ходуном. Ситуація ставала некерованою. — Іди-но на склад. Підбери лак за кодом. І бажано швидше.

— Та який лак, ми ж ще не закінчили зматовувати… — почав був Вася, але я подивився на нього так, що він одразу все зрозумів. — Добре. Вже йду. Пішов.

Він швидко зник у глибині майстерні, залишивши нас наодинці. У цей момент у моїй голові нарешті склалися всі пазли. Майже дев’ята ранку. Кандидатка. Жінка, яка здатна знайти голку в стозі сіна… Боже, Марта — це і є мій майбутній фінансовий директор.

Мій шок швидко змінився азартом. Вона ж думає, що я — простий роботяга, який поцупив ключі від машини багатого клієнта, щоб справити враження на багату дамочку! Вона поняття не має, хто перед нею. Що ж, Марто… давай пограємо.

Я сперся на «Брабус», схрестив ноги й постарався повернути собі свій фірмовий зухвалий погляд:

— Ну привіт, Марто. Не чекав, що ти так швидко скучиш за моїм «преміум-сервісом», що приїдеш шукати мене прямо на робоче місце.

Дівчина тихо й зневажливо пирхнула, зробивши крок вперед:

— Скучила? О ні, хлопчику. Я просто прийшла на співбесіду до власника цього закладу. Але побачене тут… це просто джекпот для мого професійного его. Отже, давай зведемо баланс, Іве. Чи як там тебе насправді звати? Ти — звичайний автомеханік. Взяв покататися тачку солідного клієнта, вирішив підзаробити в ескорті в ролі альфонса вищої ліги… І що в результаті?

Вона переможно підняла підборіддя, її очі за склом окулярів так і світилися азартом:

— А в результаті ти пошкодив дорогий автомобіль. І тепер потайки від керівництва, використовуєш лакофарбові матеріали фірми, щоб замазати свої косяки. Я все правильно порахувала, «містер Ескорт»?

— Ну, логіка залізна, — посміхувся я, засунувши руки в кишені комбінезона і ледве стримуючи сміх від того, наскільки вона була впевнена у своїй правоті. — І що ти збираєшся робити з цією інформацією?

Марта зробила ще один крок, опинившись майже впритул до мене. Від неї пахло дорогими парфумами, які абсолютно не вписувалися в антураж мого боксу.

— Що я зроблю? Зараз я зустрінусь з твоїм директором. Ми з ним підпишемо контракт про співпрацю. А потім детально розповім йому, як ти використовуєш активи компанії в особистих, так би мовити, комерційних цілях. Як думаєш, скільки секунд ти після цього тут пропрацюєш?