13. Ів

Невдовзі ми почали збиратися. Музика в клубі стала тихішою, вечір котився до свого фіналу, і місія була виконана на всі двісті відсотків. Ярослав до кінця зміни навіть очей не піднімав у наш бік.

Коли ми вийшли на парковку, нічне повітря приємно обвіяло обличчя після клубної духоти. «Брабус» блищав під ліхтарями, чекаючи на команду. Я відімкнув центральний замок, але тут Толян раптом делікатно кашлянув у кулак і зробив крок убік від відчинених пасажирських дверей.

— Друже, — тихо, але вагомо пробасив він, дивлячись на Олю, яка заворожено спостерігала за кожним його рухом. — Я тут подумав... Олю, якщо ви не проти, я б залюбки з вами прогулявся, а потім провів додому. По-джентльменськи. Пройдемося трохи, повітрям подихаємо, а потім я викличу нам таксі. А Ів Марту підвезе.

Оля миттєво закивала, на її щоках проступив ніжний рум'янець, а в очах спалахнув такий непідробний інтерес, що я зрозумів — Толян потрапив дівчині у самісіньке серце.

— Я тільки «за», Анатолію, — тихо відповіла вона і повернулася до подруги: — Мартусь, ти ж не проти?

Марта лише ледь помітно всміхнулася, хитнувши головою. Вона все зрозуміла без слів.

— Повернуся на таксі, — кивнув мені Толян, обережно беручи Олю під лікоть, і вони неспішно рушили вздовж алеї. Тканина білої сорочки на його плечах натягнулася, але тепер йому було байдуже — він виглядав щасливим.

Я залишився сам на сам зі Сніговою Королевою. Обійшовши машину, з напівусмішкою відчинив перед замовницею передні двері:

— Прошу, Марто. Преміум-ескорт до під'їзду.

Вона мовчки сіла. Салон знову заповнив її дорогий, п'янкий аромат. Я плавно викрутив кермо на напівпорожній проспект, увімкнув приглушений нічний джаз і вирішив, що настав ідеальний момент, аби закріпити сьогоднішній успіх і трохи пофліртувати. Ну а що? Ми ж на одній хвилі, ворога розбили, вечір феєричний.

— Знаєш, Марто, — невимушено почав я, кинувши на неї швидкий погляд. — Ми сьогодні спрацювали як ідеальний механізм. Мені здається, такий успіх вимагає продовження. Як дивишся на те, щоб завтра... ну, тобто вже сьогодні ввечері, повторити зустріч? Але вже без Ярославів, краваток і домовленості про ескорт. Суто для душі.

Я чекав на якусь кокетливу усмішку чи хоча б грайливе «я подумаю». Але в салоні раптом повіяло таким арктичним холодом, що джаз із динаміків здався недоречним.

Марта навіть не повернула голови в мій бік. Вона дивилася прямо на дорогу, а її обличчя набуло виразу кам'яної маски.

— Іве, — прохолодно, з витонченим сарказмом обірвала вона. — Давай вияснимо один момент. Ти чудово виконав свою роботу. Твій друг — просто золото, він повернув Олі віру в себе. Але флірт і натяки на «продовження» в наш контракт не входили. Своєчасна доставка преміум-комфорту закінчується біля мого ЖК. Не плутай професійну послугу з особистим життям. Та й альфонси мене не цікавлять!

Бум. Моє чоловіче его, яке ще п'ять хвилин тому літало десь у районі стратосфери, з розгону влетіло в бетонну стіну її зневаги. Всередині все закипіло від образи. Мене так відверто й технічно ще ніхто не «відбривав». Стало шалено неприємно.

Решту дороги ми їхали в гробовій тиші. Коли я різко загальмував біля шлагбаума її елітного будинку, Марта спокійно дістала з сумочки телефон.

— На який номер картки перерахувати кошти за послуги? — діловим, сухим тоном запитала вона, навіть не дивлячись на мене. — Озвуч повну суму з урахуванням витрат у клубі.

У мене в грудях так і шугнуло гарячою хвилею. Оце так, значить? Погралася в олігархів, використала і тепер викидає як обслугу? Із пересердя й ураженої гордості мені захотілося відповісти чимось різким.

— Тисяча п’ятсот доларів, Марто, за Толіка не треба, він не з ескорту, — крізь зуби процідив я. — За курсом. Можеш скинути на мій фінансовий номер, він прив'язаний до банку.

Я думав, вона хоча б брову підніме від такого нахабства. Але Марта навіть оком не змигнула.

— Секунду, — її пальці швидко пробіглися по екрану. Телефон у моїй кишені коротко завібрував — сповіщення про зарахування коштів. — Перерахувала тисячу вісімсот. Триста зверху — твоїй «групі підтримки» за якісне усунення Ярослава. Дякую за вечір, Іве. Бувай.

Вона витончено вийшла з салону, грюкнувши дверима чужого «Брабуса», і впевненою ходою рушила до під'їзду, навіть не озирнувшись.

Кров ударила мені в голову так, що у вухах зашуміло. Тисяча вісімсот доларів! Вона просто купила мій вечір, перевела все в суху бухгалтерію і пішла, залишивши мене з моїм ущемленим его посеред вулиці.

«Альфонс, кажеш?» — ця фраза випалила всередині залишки мого самоконтролю. Розум повністю відключився, поступившись місцем чистій, первісній чоловічій упертості та ображеній гордості. Я не збирався залишатися для неї просто платним рядком у звіті витрат.

Одним ривком я вискочив із машини й наздогнав Марту вже біля самих дверей під'їзду.

— Почекай, — різко кинув, перехоплюючи її за тонку, прохолодну руку.

Вона не встигла навіть обуритися чи ввімкнути свій фірмовий сарказм. Я смикнув її на себе, скорочуючи відстань до міліметра, і впевнено перехопив за талію, притискаючи до себе. Марта впустила сумочку — та з глухим звуком упала на асфальт, але мені вже було байдуже. Я накрив її губи палким, вимогливим і відчайдушним поцілунком.

У першу секунду вона вся застигла, наче крижана статуя, намагаючись чинити опір, але я лише міцніше стиснув обійми, вкладаючи в цей поцілунок усю злість, азарт і той дикий потяг, який стримував увесь вечір. І раптом щось зламалося. Її подих перехопило, пальці судомно вчепилися в лацкани мого піджака, і Снігова Королева почала відповідати — гаряче, рвучко, геть забувши про все. На кілька секунд світ навколо просто перестав існувати, залишився лише цей божевільний смак її губ і солодкий дурман.

Але так само раптово Марта оговталася. Вона різко, з силою відштовхнула мене в груди, розриваючи поцілунок. Її дихання було збитим, губи палали, а в очах читався справжній шок і розгубленість від власної ж слабкості.