9. Марта

— Марто, я не піду. Я не можу! Мої нутрощі вивертає, коли я уявляю, як цей індик Ярослав буде стояти за барною стійкою, а поруч вертітиметься нова мажорка, а я припруся туди сама, як бідна родичка! — Оля вдесяте нервово міряла кроками мою вітальню, мало не заплутуючись у подолі своєї розкішної смарагдової сукні.

Я спокійно сиділа в кріслі, споглядаючи літній Київ через панорамні вікна, але моя найкраща подруга зараз бачила перед собою лише великий життєвий крах.

— Олю, сядь, глибоко вдихни і послухай мене, — я відставила вбік чашку з трав'яним чаєм. — Твій Ярослав — звичайний нарцис. Але удар по твоєму самолюбству треба закривати негайно. Це як касовий розрив у бізнесі — якщо не перекрити його капіталом, підеш на дно. Тим паче, план ми вже затвердили й фінансування виділили.

— Та я розумію... Але мені все одно стрьомно! — Оля зупинилася перед дзеркалом, поправляючи ідеальні локони. — Ми точно не погарячкували, коли вчора під вино залізли на той сайт? Ти впевнена, що ці два «VIP-пакети» не виявляться маминими синочками, що вміють тільки губки надувати на фотосесіях?

Я впевнено посміхнулася, відкрила ноутбук і розвернула екран до неї, демонструючи відкриту сторінку замовлення.

— Ну, Ів на фотках реально гарячий, — погодилася Оля, і сльози на її очах миттєво висохли. — А той другий? Його ж навіть у каталозі не було, чисто ексклюзив за спецзапитом через чат. Ми взагалі купуємо кота в мішку!

— У преміум-сегменті «котів у мішку» не буває, — діловито констатувала я. — Ів запевнив, що його партнер — це втілення чоловічої сили, суворий, брутальний і тримає будь-яку ситуацію під повним контролем. Якраз те, що треба для масовки та солідності, щоб у твого Ярослава щелепа на барну стійку впала.

Я розвернула ноутбук до себе і швидко настукала фінальне повідомлення в чат, прикріплюючи геолокацію.

«Доброго вечора, Іве. Надсилаю координати. Забирайте нас рівно о 19:00 за адресою: ЖК "Липки", центральний вхід біля шлагбаума. Будь ласка, будьте на презентабельному автомобілі, відповідному до вашого статусу. Ми вже готові».

Натиснувши кнопкою миші «Відправити», я закрила ноутбук і піднялася з крісла.

— Ну все, подруго. Йди до дзеркала, освіжи помаду. Через годину під наші вікна подадуть преміум-карету, і ми влаштуємо Ярославу такий фінансовий моніторинг, якого він до кінця днів не забуде.

Я підійшла до гардеробу, щоб одягнути свою шалено дорогу чорну сукню. Я була повністю впевнена в собі. Мій план був бездоганним, розрахованим до найдрібніших деталей.

О 18:55 ми з Олею спустилися на швидкісному ліфті у просторе, оздоблене мармуром лобі мого будинку. Оля нервово крутила в руках маленький клатч, а я зберігала абсолютний спокій. У бізнесі головне — холодний розрахунок. Якщо заплатили за преміум-сервіс, то все має пройти як по нотах.

Ми вийшли через скляні двері на вулицю. Вечір зустрів нас приємною прохолодою та тихим шелестом дорогих автівок, що проїжджали повз.

— Марто, дивись, там якийсь танк котиться! — Оля раптом смикнула мене за рукав чорної сукні, киваючи в бік заїзду.

Повз шлагбаум, розганяючи пафосні седани, впевнено проривався величезний, антрацитово-чорний рамний позашляховик із масивними кенгурятниками. На його вимитому до дзеркального блиску кузові грали відблиски сонячних зайчиків, а з-під капота чулося потужне й чисте басовите гарчання двигуна.

Монстр на колесах плавно загальмував прямо перед нами. Тоноване скло передніх дверей повільно поповзло вниз.

За кермом сидів він. Ів.

У житті він виглядав ще ефектніше, ніж на фото в анкеті. Дорогий темно-сірий піджак ідеально підкреслював широкі плечі, біла сорочка була розстебнута на пару ґудзиків, а на лівому зап'ясті блищав масивний годинник. Він окинув нас швидким, проникливим поглядом своїх зелено-горіхових очей, у яких на мить промайнуло щось схоже на оцінку серйозного збитку, але вже за секунду його обличчя набуло виразу абсолютної, непохитної впевненості.

— Доброго вечора, панянки, — його голос виявився приємним баритоном, хоча в ньому відчувалися дивні нотки людини, яка звикла перекрикувати шум пневмоінструменту. — Я Ів. Своєчасну доставку преміум-комфорту замовляли?

Я стримано кивнула, відчуваючи, що первинний візуальний аудит пройдено на відмінно. Ів ідеально підходив під мою легенду.

В цей момент двері з пасажирського боку з гучним клацанням розчинилися, і з машини випірнув Його Друг.

У мене на секунду відняло мову, а Оля поруч зі мною видала тихий, ледве чутний писк.

Перед нами постав справжній, концентрований брутал. Темно-синій класичний костюм сидів на ньому так щільно, наче чоловік збирався не на світський раут, а на рукопашний бій у бронежилеті. Його кулаки були розміром із гарну диню, коротка стрижка і суворий погляд з-під брів випромінювали таку потужну й небезпечну харизму, що охоронець на шлагбаумі ЖК миттєво підтягнувся по стійці «струнко». Чоловік явно дихав через раз — чи то від хвилювання, чи то від того, що піджак у плечах тріщав по швах, через що його обличчя мало неймовірно загадковий і суворий вигляд.

Брутал зробив широкий крок до Олі, картинно випнув груди і, зафіксувавши на ній свій хижий погляд, видав:

— Вітаю. Бойовий комплект... тобто, ексклюзивний супровід прибув. Я — Анатолій. Ситуація під повним тактичним контролем. Куди висуваємось?

Оля заворожено дивилася на цю гору м'язів і впевненості. Весь її розпач через Ярослава випарувався, поступившись місцем чистому, дівочому захвату.

Я подивилася на Іва, потім на Анатолія, і в моїй голові професійного фінансиста клацнув лічильник: «Дебет і кредит зійшлися. Ярославе, готуйся до повного банкрутства свого его».

— «Нічний клуб «Максима». Я Марта, а це моя подруга Оля, — впевнено промовила я.

Ми з Олею рушили до машини, навіть не підозрюючи, що за цими суворими чоловічими масками ховається директор автосервісу на межі паніки та старшина ЗСУ, який подумки молився, щоб не сісти повз сидіння і не порвати штани…