8. Ів

У моїй вітальні розгорнувся справжній штаб тактичної підготовки. Толян скинув мій шовковий халат і застебнув один із моїх темно-синіх костюмів, який сидів на ньому як влитий. У тому сенсі, що дорогий італійський текстиль тріщав при кожному вдиху — при однаковому зі мною зрості, капітальний армійський каркас старшини Толіка в плечах і стегнах ніяк не хотів вписуватися в лекала європейського мінімалізму мого гардероба.

Дімон і Назар миттєво перекваліфікувалися на стилістів і вчителів з етикету, критично оглядаючи результат з усіх боків.

— Та не тягни ти їх так угору, ірод! Це тобі не тактичні штани! — Назар замахнувся рулоном паперових рушників на Толяна, який спробував присісти на стілець, паралельно обома руками з характерним хрускотом підтягуючи брюки за стрілки майже до паху. — Ти зараз шви на дупі пустиш, і накриється ваш ескорт мідним тазом ще до виходу з бази!

— Ну а як? — насупився Толян, застигши в незграбному напівприсіді. — Якщо не підтягнути, костюм на колінах натягнеться і на дупі лусне!

— Так, але мільйонери роблять це не так, наче збираються через паркан стрибати! — повчально підняв палець Дімон, посьорбуючи каву. — Твій рух має бути ледь помітним, елегантним. Акуратний щипок пальцями біля стегон, трохи звільнив коліна — і сідай. Вальяжно, Толя, вальяжно! А ти їх смикаєш так, ніби зараз будеш з парашутом десантуватися.

— Ага, вальяжно... — прохрипів Толян, чиє обличчя через затісний піджак уже набуло легкого бурякового відтінку. — Я в цьому камуфляжі від кутюр навіть вдихнути нормально не можу.

— І це чудово! — заплескав у долоні Дімон. — Обличчя червоне, погляд суворий — чистий бізнесмен на межі нервового зриву через затримку вагонів на митниці! Тепер щодо легенди. Хто ти такий? Нам потрібен статус.

— Старшина Анатолій Дяченко, — на автоматі видав Толян, поправляючи жорсткий комірець сорочки.

Назар приречено ляснув себе долонею по лобі.

— Який старшина, дурило? Замовниця чітко в чаті прописала: «статус і палкі погляди». Значить так, ти у нас... крипто-барон. Ні, для крипти в тебе занадто чесні й широкі плечі. Ти — бурштиновий магнат із Полісся! У тебе там три нелегальні кар'єри, дві іноземні фірми-прокладки й особистий ручний ведмідь. Тому ти такий мовчазний і брутальний. Питають про бізнес — загадково мружишся і кажеш: «Ґрунт небезпечний, копати треба акуратно». Зрозумів?

— «Ґрунт небезпечний, копати треба акуратно»... — слухняно занотував у пам'яті Толян. — А якщо запитають про інвестиції?

— Кажи, що вклався в «нерухомість на Сході», — реготнув Дімон. — Чиста правда, і звучить пафосно. Так, тепер головне — келих. Назаре, тягни посуд!

Назар приніс із кухні кришталевий рокс для віскі. Толян згріб його своєю велетенською п’ятірнею так, наче тримав гранату РГД-5 перед кидком, повністю закривши кришталь товстими пальцями.

— О Боже... — застогнав я, спостерігаючи за цим цирком від дверей гардеробної, де паралельно намагався застебнути власні запонки на іншому, суто парадному костюмі. — Толяне, відчепи мізинець. Келих тримають пальцями за основу, акуратно. І не треба його колотити, наче ти солярку на щільність перевіряєш! Дівчата мають думати, що ти п'єш елітний сингл-молт, а не казенний спирт на позиціях.

— Івчик, не заважай маестро працювати! — відмахнувся Дімон. — Дивись, Толя, схема проста: підходиш до бару, кидаєш бармену «на чай» і кажеш: «Мені як зазвичай, і щоб лід був з альпійської води». Всі одразу зрозуміють, що перед ними акула бізнесу.

— А якщо у них немає альпійської води? — насупився Толян.

— Тоді робиш обличчя, наче вони образили твою маму, і кажеш, що викупиш цей заклад і зробиш там автомийку. Це додасть фінансової брутальності.

Толян приречено зітхнув, намагаючись не ворушити плечима в тісному піджаку, і обережно поставив кришталевий рокс на скляний столик.

Раптом тишу моєї вітальні розітнув різкий звук сповіщення. Я здригнувся і миттєво вихопив телефон із кишені.

На екрані блимнуло нове повідомлення на сайті від Martha_Auditor.

— Є координати, — видихнув я, відчуваючи, як серце починає калатати швидше. — Через годину ми маємо бути біля ЖК «Липки».

Назар і Дімон перезирнулися. Жарти закінчилися. Наш «штаб» моментально перейшов у режим повної бойової готовності.

— Ну що, друзі, — я подивився на Толяна, який більше нагадував елітного найманця, ніж бурштинового магната, — шоу починається. Час висуватися.

Я впевнено крокував до виходу, на ходу перевіряючи, чи ідеально сидить на мені мій костюм. Назад дороги не було. Наш ескорт-екіпаж виходив на фінішну пряму.