Attraversiamo

Щемливе

Я вмирала сто раз за день,
Посміхалась сумним перехожим,
А всередині біль натхнень
Рвав усе, що на мене схоже.

Одинока квартира і я теж не менш одинока,
Плювала у стелю і сльози ковтала вночі.
Зранку вставала й робила сумбурні кроки,
Рота закривши всьому, що в мені кричить.

Тільки під вечір стає все мені неможливим—
Одинока квартира чекає мене одиноку,
Гордість кохання дивиться вперто в спину,
Й досі чекає, щоб щось заболіло збоку.

Вікторія Коваль

Подобається

#1886 в Різне
#386 в Поезія

У тексті є: поезія, лірика та філософія, лірична поезія

Відредаговано: 27.02.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись